Повертаючись до теми Музею мистецтв Франківська, чи «Франківскої збірки», яку запропонував керівник видавництва «Лілея-НВ» В.Іваночко і зробив кілька активних і цікавих кроків назустріч цьому.
Від часів Незалежності тема Музею Сучасного Мистецтва, чи ЦСМу виникала впродовж всіх років за каденцій різних політичних сил тут у Місті.
Зрозуміло, що ця тема не нова і залишатиметься актуальною і далі. Варто звернути увагу на процеси що відбуваються з ймовірними об’єктами, які мали перспективу у різні часи стати прихистком для такого Музею.
Спочатку (з 1989року) незаперечним видавався «Пасаж». Себто залишки колишнього Пасажу Гартенбергів і проведені там виставки підтверджували здатність споруди стати таким Музеєм і він навіть добрих півтори роки проіснував у такому статусі.
Однак пріоритети керівництва містом були зовсім у іншому напрямку. Його відібрали під торгівлю. Правда новий власник порятував сам об’єкт.
Потім виник прецедент ЦСМу в приміщенні колишнього кінотеатру ім. Франка, який теж протримався вже добрих чотири роки, але без будь якої підтримки фінансової. Інша справа, що це дійсно споруда більше надається під кінотеатр і звісно тут його доля добра.
Наступним об’єктом перспективним видавався для культурної мистецької спільноти колишній військовий шпиталь. З цією метою було навіть реанімована втрачена галузь – охорона архітектурної спадщини в Місті. Створено в Магістраті спеціальний відділ. Отож завдяки довготривалим зусиллям різних установ, організацій, медій і депутатів комплекс спочатку був відчужений від міноборони, а потім зусиллями активістів і військової прокуратури України і у приватного власника, який до його честі готовий був розпочати розробку проєкту такого Музею.
Паралельно була пропозиція від влади перенести такий мистецький центр у новозбудоване приміщення, в якому після довгих консультацій помістився центр патріотичного виховання і встановлено пам’ятник С.Бандері.
Такий центр з часом розмістився на території Муніципального центрального народного дому (Шевченка,1)…але теж тільки до приходу наступного «кабінету» наступної політичної сили. Про людське око такий Центр маргіналізуючи, переносили в різні приміщення, аж до повної девальвації цієї теми.
Розгортання різних пам’яткоохоронних активностей у Місті поновило увагу влади до обширного комплексу колишнього військового шпиталю і з’явилась надія на реанімацію ідеї музею Міста, чи Центру Сучасного Мистецтва.
Але пріоритети чергової команди в магістраті були зосереджені в іншому напрямку, а саме в політичному маркетинговому ключі, що теж, мабуть, продуктивно в нових політико-культурних стратегіях для Міста.
Узагальнюючи, можна чітко спостерегти пріоритети стратегій культурних не у розвитку музейної справи і збереження спадщини Міста, а на акценті на масових і популярних дійствах – театр, фестивалі, відпочинкові і рекреаційні заходи. Звідси і намагання перетворити колишній шпиталь у черговий розважальний осередок.
Довгі роки структура, утворена задля освоєння комплексу не виявила артикульованих стратегічних позицій щодо місії Комплексу в мистецькому розвитку Міста. Про «музейність» Комплексу важко судити зі створенням т.зв. «Музею зброї». Навіть в наголошеннях офіційних осіб про місію КП говориться про – «…нові простори для спільної діяльності різних напрямків креативної економіки, для створення нових робочих місць та можливостей..». Отож це не про «музей». Це «комплект фізичних реплік озброєння минулих років та інтерактивні відтворювачі з візуальними й звуковими ефектами» – це з медійних пояснень. Тобто атракціон.
Навіть колишній Музей «Героїв Дніпра» чи унікальна колекція справжньої зброї в Краєзнавчому Музеї далеко більше можуть розповісти людям справді про зброю. Хоча такий «креативний простір» є в доброму сенсі продовженням (як і діяльності Департаменту освіти Магістрату поряд з Центром патріотичного виховання). Про мистецькі експозиції згадується лише у контексті виставки в колишньому хірургічному корпусі за часів (знову ж одноразового фестивалю) «Порто-Франко» в далекі передвиборчі часи.
Виразно виникає враження про класичний маркетинговий хід політичної сили. Коли популярні рекреації направляють мешканців на швидке і комфортне святкове і веселе дійство. Уявити собі таку масовану грантову підтримку (а ще й від ЄС) для освітнього патріотичного «центру на Європейській площі» просто неможливо. Себто напевне «Центр Креацій» – така амбівалентна і популістична назва установи, добре надається для пластичних ідеологічних гімнастик, без визначення його генеральної чи стратегічної місії.
І ось, протягом вже більше десяти років, омріяна в Місті тема музею виникла знов поза владними планами і стратегіями у цілком приватних і громадських починаннях.
На жаль постійний розрахунок на голий ентузіазм однієї особи, чи навіть групи натхненних місією створення Музею для Міста людей (“Франківська збірка”), як показує історичний (вже) досвід не зможе подолати простоту електоральних політичних і економічних бачень все нових і нових «політичних сил». Бо фізичних можливостей для адаптації історичного ресурсу, а тим більше нового будівництва все менше. От і історія з починанням Музею Опанаса Заливахи так і залишилась доброю ідеєю в минулому році.