Чи «режим тиші» в Олешках не міг би послужити і предтечею перемир’я в Україні?
Цього тижня в діях обох воюючих сторін в Україні нарешті проявилося щось «спільно людське», чимось віддалено схоже на спонтанне «різдвяне перемир’я» на західному фронті Першої світової у грудні 1914 – січні 1915 рр.
Звісно, воно локальне, мов оаза в пустелі, та все ж чи не могло би послугувати і предтечею-прообразом своєрідного «плацдарму» для припинення і бойових дій на всій лінії зіткнення в нашій державі, і того вже щоденного повітряного терору супроти міст і сіл України з боку РФ, який переживаємо нині?
Ідеться про те, що 30 жовтня в тимчасово окупованих Олешках на Херсонщині стартувала за посередництва США й особистого сприяння першої леді Штатів М. Трамп україно-російська гуманітарна місія з евакуації жителів міста й надання допомоги тим із них, хто вирішить таки зостатися вдома.
Нагадаємо, що ще в лютому 2022-го Олешки, розташовані на лівому березі Дніпра, опинилися в окупації. У червні 2023-го місто потерпіло від масштабної повені внаслідок руйнування росіянами Каховської ГЕС. А до осені 2026-го гуманітарна ситуація в Олешках стала критичною: там немає ні електрики, ні централізованого водопостачання й опалення.
Хоча місто й далі залишається на території, підконтрольній РФ, росіяни не квапилися полегшити життя олешківців.
Тим часом і сполучення з великою землею, підконтрольною Україні, що в міру можливості підтримувала жителів міста, ускладнилося через руйнування переправ, близькість до лінії бойових дій, мінування прилеглих місцин, тому регулярне постачання продуктів і ліків припинилось у травні…
Власне, ще 27 жовтня в тому районі та на заздалегідь означених логістичних маршрутах запровадили режим припинення вогню аж до півночі 1 листопада.
Шляхи, якими мав пролягати гуманітарний конвой, розмінували – причому, за інформацією Москви, під час цих заходів загинув російський сапер.
Місію очолили омбудсмени України й Росії Д. Лубінець та Я. Лантратова, а її медійний супровід забезпечили журналісти – крім українських та російських – із Франції, Італії та США.
За попередніми домовленостями, олешківців планували вивезти – за їхнім бажанням – до Криму чи на підконтрольну Україні територію, для чого вже у п’ятницю до Олешок прибуло 25 автобусів, здатних умістити разом 750 осіб, і спершу мали вивозити людей на півострів…
Жителі міста зробили вибір переважно на користь України: першими колонами на велику землю вирушило 17 автобусів і лише чотири – до Криму.
Війна розділила вже колишніх олешківців між двома ворогуючими країнами – одвічна драма українців, а тих, хто залишився вдома, обіцяли забезпечити всім необхідним– від харчів до пального для генераторів.
. Успішна гуманітарна операція в Олешках, де проживало, за різними даними, від 2000 до 6000 осіб, зокрема найдовший «режим тиші» від початку війни, засвідчила, що навіть з В. Путіним можна домовлятись, як написав відомий блогер і нацгвардієць Геннадій Друзенко, прихильник якнайшвидшого врегулювання дипломатичним шляхом єврокатакомби в Україні.
Він згадав у цьому ключі ще одну приблизну аналогію до перемир’я в Олешках – як 1977 року колишній президент Єгипту А. Саддат випередив свій час: першим серед арабських лідерів виступив з відповідною ініціативою й домовився про мир з премʼєром Ізраїлю М. Беґіним, завдяки чому зміг безкровно повернути під контроль своєї держави Синайський півострів, захоплений Ізраїлем ще 1967-го.
Втім, зрозуміло, що «перемир’я» в Олешках стало можливим завдяки, повторимо, посередництву США, причому ще й напередодні визначальних для їхнього президента Д. Трампа виборів до Конгресу, та все ж…
Що ж до іншого, то загалом у відносинах між Московією й Україною і надалі домінувало цими днями обопільне правило «вбий або вмри!» майже 400-річної давності.
Знову, скажімо, вночі на 30-те жовтня рашисти вкотре бомбардували Київ та інші міста, напередодні зокрема ударом безпілотника по вокзалу у Дніпрі вбили замалим не два десятки цивільних осіб, а ще перед тим завдали серію ударів по низці енергетичних об’єктів тощо.
Тим часом Україна не скупилась у відповідь, б’ючи по заводах військово-промислового комплексу РФ, здійснивши 28–29 лютого новий наліт на Москву і Підмосков’я й зокрема паралізувала роботу авіавузла «Шереметьєво» та решти трьох тамтешніх летовищ.
А, до речі, вночі на той самий передостанній день жовтня, коли розпочалася місія в Олешках, і відновила після тижневої перерви удари про російських нафтопереробних підприємствах – атакувала дронами Новокуйбишевський НПЗ у Самарській області, один із найбільших у регіоні.
Цікаво, що у блогах чи то, пак, новинних агрегаторах Binance Square принагідно з’явилася інформація, що це спонукало лідера США Д. Трампа, озлобленого на президента В. Зеленського, звинувати Україну… у зламі найбільшої у світі криптобіржі Binance, що сталася в той самий час.
Звісно, такі заяви є навмисним дезінформаційним фейком або результатом хибної інтерпретації новин – Трамп такого не заявляв, адже той найбільший злам в історії криптовалют, коли «хак(п)нули» понад $ 6 000 000 000, пов’язують із масованою кібератакою хакерів із Північної Кореї.
Але такі оказії-колізії лише засвідчують, що політичне напруження між Трампом та Зеленським чи то, пак, їхнє взаємне публічне невдоволення один одним, що вже перетворюється на хронічне протистояння, переходить і в розряд сатиричних та пародійних сюжетів, гідних шпальт колишнього «Перця».
З другого боку, вражають своєю контрастністю і заяви самого В. Зеленського – повернувшись із Осло з перемовин із главами держави Скандинавії, він запевнив, що Україна рухається до миру.
І водночас ввів у дію рішення РНБО про підготовку великих міст держави до кругової оборони – зведення навколо них відповідних наземних інженерних споруд, що викликало нерозуміння в експертному середовищі: як це, мовляв, може захистити від безпілотників та балістики.
Зрештою, всю політичну хитавицю в Україні й навколо неї мовби зводила до одного знаменника справді інтенсифікація мирних перемовин, точніше – підготовчої роботи до нового раунду тристоронніх переговорів між Києвом, Москвою і Вашингтоном щодо припинення вогню в Україні, які мають відбутись у другій декаді листопада в Абу-Дабі (ОАЕ).
Стало також відомо, що Д. Трамп погодився на проведення у ключі мирного врегулювання в нашій державі й історичної «стрічі трьох» – лідерів США, Китаю й РФ – теж у другій половині листопада.
Такі «посиденьки», якщо вони справді відбудуться, можуть мати для нас доленосне значення – на кшталт того, яким видалась у підсумку «Мюнхенська змова» з Гітлером 1938 року для Чехословаччини: долю її території вирішили «сильні світу цього» навіть без участі її самої (відтоді й пішов той принцип геополітики «O nás bez nás», що в перекладі з чеської означає «Про нас без нас», який сучасні провідні гравці на міжнародному подіумі готові застосувати і для остаточного вирішення так званого українського питання).
Правда, в Пекіні ще нічого не сказали ні «за» присутність Путіна на попередньо запланованій зустрічі Сі Цзіньпіна й Трампа на полях саміту лідерів країн-учасниць організації Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва, що відбудеться у Шеньчжені 17–19 листопада, ні «проти» того.
Водночас потепління між Білим домом і Кремлем, початок якому поклала «дизельна угода», і далі прогресує, причому і в дивний спосіб.
Наприклад, представники Пентагону звернулися до лідерів низки країна НАТО із проханням пом’якшити риторику щодо загрози з боку Росії для східного флангу НАТО, повідомило Reuters.
За інформацією джерел видання, Литву, Латвію та Естонію прямо закликали стримуватися надалі від таких публічних заяв.