Якось ми постійно нагадуємо собі про Французьких фортифікаторів Станіславова – Бенуа і Корассіні, які буцім були послідовниками Вобана в теорії бастіонної системи фортифікування міст. Але мене завше непокоїла невідомість як про одного так і про іншого фортифікатора.
Гаразд, якщо з Кроассіні все більш менш відомо, то яким чином «послідовниками Вобана є люди, що консультували Потоцького в 1650-х роках (ну бо очевидно тема створення міста виникла не 1662 році – це вже так би мовити «прийняття до експлуатації» діючого міста), коли сам Вобан народився в 1633році, а у 1650 тільки закінчив коледж. А 30-літня війна в Європі (зокрема в Нідерландах) закінчилась в 1648р. До 1653 року він служив іспанській короні, але потім перейшов на бік Франції І свої військові досвіди він вже здобував у франко-нідерландських війнах, а це вже починаючи з 1672року…Словом, де Вобан з «послідовниками», а де Станіславів.
Отже на якому тлі все це зі Станіславовом відбувалось. Коротко (еге ж)))… 1648 рік Вестфальський мир. Договір держав Європи. Припинення 30 річної війни і Незалежність республіки Нідерландів. Розгортаються перші незалежні (на базі Ганзейського союзу) транснаціональні картелі і корпорації. Натомість в Англії скидають корону (1640р.) і оголошують республіку. В Речі Посполитій починається повстання Хмельницького (1648р.), створення нової держави -республіки що переростає в розгром Польщі. З півночі розгортається Шведський «Потоп» – завоювання Карла (Великого) –Густава. На цей час постала небезпека і з півдня від Османської імперії… Час викликав появу нового типу фортець (бастіонного). Ще у 1628 році в війні проти Іспанії голландці влаштували так зв. «ватерлінію» Zuiderwaterlinie – затоплення земель вздовж ланцюга нових власне перших бастіонних фортів і фортець в Нідерландах. Це спровокувало створення системи компактних бастіонних артилерійських фортифікацій на площині з використанням системи водних перепон. Терміново на південнно-східних рубежах Речі Посполитої постала необхідність побудови лінії оборони. Тому розгорнулось будівництво системи фортів і ланцюг укріплених прикордонних фортифікацій, очевидно по типу голландських. Тут місце нашим фортифікаторам-заробітчанам, яких намовив сам Потоцький., який побував в тій війні до 1646 року. Отут і місце Станіславову. Починається масштабна війна Франції і Нідерландів (1672 р.)….от аж тоді з’являється наука новітньої атаки з використанням маневреної артилерії і з використанням морського десанту (в шхерах берегової лінії Нідерландів) І аж тут з’явився Боплан, як військовий, що розробив нову тактику атаки (!) таких укріплень. Він не був творцем фортифікацій, але його послідовники (вже в другій пол.17ст.) намагалися вивести загальні принципи розбудови фортів. Тобто той же Станіславів будувався на якихось інших досвідах і знаннях…
З класичних, хрестоматійних пам’яток фортифікаційної архітектури Вобана я б назвав хіба лише Неф Брізак і Мон Луї, зведеними на площині з усіма ознаками міста-зірки і з відповідними регулярними бастіонами, редутами і ескарпами.. Решта ще коло 12-13 об’єктів – це просто удосконалені старіші фортифікації з привнесенням елементів бастіонної системи підпорядковуючи їх можливостям рельєфу і в основному на колишніх укріпленнях (на скелях з радикальним рельєфом, чи на окремих островах, як укріплення для маяків, чи фортів перед портами, чи з окремими редутами в певних зонах міст і містечок розпланованих в попередні часи).
Насправді перші досвіди і креслення системи бастіонної фортеці на кінець 17ст. (в епоху розгортання артилерії) розробляв і втілював Барон Менно ван Кугорн або Мінно де Кегорн – голландець на 7 років молодший за Вобана, але конкретно розробляв теорію артилерійських площинних фортів і фортифікацій і втілював їх «в натурі». Практик бастіонної системи укріплень . Більшість його діяльності припала на період війн Франції з Нідерландами (1672—1678, 1688—1697, 1702—1713).
Силу фортеці Когорн бачив у великій кількості виступаючих бастіонів , причому кожна слабка частина стіни повинна була захищатися принаймні двома вогнями і бастіони мали бути розрізнені, щоб взяття одного не мало впливу на захист інших. Луїсом Паном (Paan), проти якого він опублікував «Versterckinge des Vijfhoecks Met alle sijne Buyten-Wercken» (Леуварден, 1682 ) в «Nieuwe Vestingsbouw» (новий спосіб укріплень) ( 1685 ); остання книга в 1706 році була перекладена французькою мовою, а в 1709 Кугорна називали «голландським Вобаном», хоча він сам був противником Вобана і в 1692 успішно захищав від нього форт Вільгельм біля Намюра.
Але найперший класичний трактат і дефініції з новітніх фортифікацій з’вились задовго до їх масового використання. Жан Еррард або Еррард де Бар-ле-Дюк (1554 —1610) — математик і військовий інженер, був першим, хто застосував принцип бастіонних укріплень у Франції та виклав їх принципи ще вкінці 16 ст. Його робота принесла йому титул «батька французьких фортифікацій». Його стратегічна думка була сформована геометрією. Еррард використовував її, щоб пояснити всі процеси, які дозволяють йому розміщувати різні багатокутники, правильні чи неправильні, необхідні для укріплення місця.
Його принципова теза в роботах в тому, що оборона місця повинна залежати більше від піхоти, ніж від артилерії, вогнева міць якої в той час була прямолінійною і неефективною (власне Кугорн пізніше і розробив мобільну мортиру – “балістичну”).
Ця система включала бастіони, що мали місце для двох сотень піхотинців, які стріляли лобами, і мали ширину близько 70 метрів. Вони мали 30-метрові артилерійські батареї з кожного боку – принцип, що лежить в основі його окремо стоячих укріплень, що і надихнуло пізніше і Вобана.
Його плани передбачали приховані способи захисту гласісу (поняття «дефілада»), а також равеліни між бастіонами для захисту навісної стіни (поняття «фланкування»). Основним недоліком цієї оборонної системи є те, що вона являє собою бастіони, надмірно різкі кути планування яких не забезпечують повної безпеки для обложених мешканців.
Теоретичні принципи Еррара надихнули на роботу інженера Жана Сарразіна, шевальє Девіля (1595-1656), який удосконалив поняття флангу та розділив приховані шляхи, і Блеза Пагана (1607-1667), який надихнув Вобана, пропагандиста равеліну для якого бастіон є результатом зламаного, звивистого планування огорожі. Його найбільшою працею є «Укріплення, продемонстроване та зведене до мистецтва», перше видання якого вийшло в Парижі за королівським грантом у 1600 році. Успіх трактату призвів до другого видання в 1604 році, а німецькі видавці випустили копії у Франкфурті в 1604, 1617 та 1622 р., а також в Оппенгеймі в 1616 і 1617 рр. Тоді його племінник Алексіс Еррард взявся доповнити оригінальне видання на основі нотаток свого дядька та публікує третє видання в Парижі в 1620 році. Тут кілька зображень з цієї праці.