Система МВС в Україні з її нацполіцією та нацгвардією залишається рудиментом «совка», призначеним захищати панівний режим.
Прочитав, як повідомляв і Анонс-контракт, що керівник Національної поліції Іван Вигівський уже представив в обласному центрі Прикарпаття нового начальника Головного управління НП в Івано-Франківській області. Ним став полковник поліції Роман Іващенко. Він змінив на цій посаді Сергія Безпалька, котрий керував поліцією нашого регіону з липня 2021-го, але у травні цього року його відсторонили від виконання обов’язків, оскільки він отримав підозру за хабарництво – йому інкримінують «кришування» порноофісів…
Стане добродій Роман кращим керівником від С. Безпалька і далі сходитиме догори в у структурі поліційної ієрархії, що простежується в його дотеперішній біографії, чи так само через кілька років закінчить свою кар’єру на цій посаді, як його попередник, не має жодного значення для життя галицької спільноти. Бо він такий самий чоловік системи, як і пан Сергій.
А що таке МВС, у структурі якого функціонує НП? На всьому пострадянському просторі – це, по суті, та сама армія з генералами й підлеглими їм офіцерами, з централізованим фінансуванням та постачанням, зі своєю розвідкою, власним спецназом…
Ба більше, МВС навіть має ще свою «приватну» підармію. Нині її називають Національною гвардією, що трохи завуальовує призначення цього силового утворення. А ще ж донедавна її йменували гранично відверто – внутрішні війська. Тобто, це армія, призначена для ведення бойових дій всередині країни.
Питання лише в тому, проти кого це озброєне формування у 60–90 тисяч «багнетів» (за різними джерелами) має воювати? Але відповідь проста. ЗСУ бореться із зовнішнім ворогом. А десятки тисяч інших бійців, відповідно натренованих, оснащених не лише палицями і щитами, а й автоматами, водометами, які мають у своєму розпорядженні й бойові «бетеери», покликані протистояти масовим заворушенням у суспільстві. Інакше кажучи, мають битись із платниками податків, які їх утримують, у разі виникнення нових майданів.
Отже, така громіздка машина, як МВС з його оснащенням і функціоналом, філіями в кожному регіоні, насправді справляє враження окупаційної адміністрації. І з її кабінетів різного рангу сприймають будь-яке скупчення громадян, які зібралися заявити про свої права під будівлею уряду чи Офісом Президента, як бунт туземців. Як щось, яке може вирости в нову Коліївщину чи інше масове повстання або рух опору, на які так багата українська минувшина. Тож, мовляв, це треба придушувати в зародку, холоднокровно, з відпрацьованою механістичною байдужістю виконавців, що притаманне каральним експедиціям.
Водночас це жорстка вертикаль, сформована так, що, скажімо, рядовому поліціянтові в райцентрі загалом байдуже до жителів містечка й району та їхніх потреб у забезпеченні їм спокійного життя. Його звання, зарплата, квартира, сходження догори щаблями посадової драбини залежать не від місцевих платників податків, а від начальника райвідділу МВС. А доля того – від обласного генерала, котрий, своєю чергою, підлягає міністрові внутрішніх справ.Інакше й бути не може. Адже внутрішні окупанти (як би страшно не звучало це слово, воно відображає сутність слуг системи) ніколи не інтегруються з суспільством. Вони відгороджуються від нього мурами, тонованим вікнами оперативних автомобілів, спецсигналами. А головно – кастовою порукою. Коли, наприклад, співробітник правоохоронних органів убиває чи калічить громадянина, навіть якщо й у ДТП, від якого, як і від будь-якого іншого нещасного випадку, ніхто не застрахований, система передусім намагається його виправдати. Не через надмірну любов до свого підопічного, а щоби зберегти власний ореол недоторканності.
Звісно, працюють там і «чесні хлопці». Та левіафан пожирає кожного, хто спробує поставити інтереси простого громадянина вище за «фірмові» зацікавлення. Бо її призначення – охорона владного Олімпу держави та його регіональних форпостів, де нерідко розглядають населення як досадну перешкоду на шляху до «великої мети» – глобального крадівництва всього, що належить народові, але можна присвоїти.
Доки існує піраміда МВС, доки кошти на так зване гарантування безпеки в суспільстві, акумулюють «угорі» і вже звідти спускають до низів, а не навпаки – збирають і розподіляють у муніципалітетах – доти можемо бути певні, що проживаємо в окупації. Доки заробітна платня людям із пістолями надходить зі столиці – до речі, недавно у структурі МВС укотре підвищили посадові оклади, – доти решта громадян з їхніми конституційними правами, просто проживатимуть на території, яку патрулюють.
Цікаво, що в США, нібито за взірцем яких у нас реформували міліцію в поліцію, діє цілковито інша правоохоронна система. І головний у ній не міністр внутрішніх справ, хоча таке відомство й існує, а кожен шериф у кожному штаті. Однак про це якось іншим разом