Україні не пощастило з сусідами. Поляки, мадяри, словаки. Вся ця наволоч має до нас претензії. Поки що румуни мовчать, але хто його знає, як буде далі.
Про московію вже не варто говорити, бо гіршого сусіда не вигадати. Як не дивно, Білорусь поводиться доволі сумирно, попри тиск москви. Видно бацька розуміє, що може нарватися.
Але я до чого. Приклад з особистого життя. Жили в нас за парканом цілком лояльні сусіди. Але чоловік помер і його вдова вирішила продати хату. Продала. В’їхали інші люди і наче спочатку кивали головою й здавалося, що хочуть налагодити добросусідські відносини
Але вже за кілька тижднів висунули претензійї, що гілки з наших дерев нависають над їхнім подвір’ям. Не маючи бажання конфліктувати, ми найняли людину, яка все те гілля пообрізала. Звичайно ж заплатили зі своєї кишені, хоча, з огляду на закон могли цього і не робити.
Але поступившись один раз, ти нариваєшся на подальший тиск. Буквально вчора новоявлений сусід висунув претензію, що листя з нашого саду летить на його подвір’я і тому я маю в нього прибирати.
Звісно він пішов у відомому напрямку. Але конфлікт є. І його вже не позбутися.
Отже висновок. Поступившись один раз, як ми з обрізанням гілок наших дерев – ми проявили, з точки зору нахабних новоявлених сусідів, слабкість. І це бидло вирішило, що нами можна керувати.
Тому, повертаючись до геополітики, заявляю – не можна прогинатися. Не під поляків з їхніми претензіями до УПА, ні під мадярів з їхніми претензіями щодо угорської мови (хоча тут вже прогнулися здається). Словаки хочуть, щоб ми покірно лягли під москалів.
А москалі хочуть нас знищити. Щоб нас не було взагалі. Прогинатись не можна, бо потім тобі пред’являть листя, яке начебто летить з твого саду. Хоча на ньому нема напису, що воно саме твоє. Але претензії будуть