Я чудово розумію всю тонкість і крихкість оцінок і суджень щодо всіх питань пов’язаних з пам’яттю загиблих захисників Держави і Країни. Особливо відповідально є торкатись цього в нашому Місті, де всі дуже близькі в стосунках і практично разом переживають цю трагедію кожної сім’ї.
Зайве казати, що у кожного з нас постійно перед очима близькі чи знайомі, образи які вже не зміняться ніколи. Тому маю сумнів щодо ідеї чергового втручання в Меморіальний Міський Цвинтар за будь якої причини. Я про це говорив коли до міста повернувся перший, загиблий ще на Майдані, наш хлопець – Роман Гурик. Немає потреби щоразу вибачатись за свої слова, якщо в них є не заперечення пам’ятної відзнаки чину героїв, а проста відповідальність за архітектурну і меморіальну спадщину Міста. Навіть сама назва Цвинтаря – «Меморіальний Сквер» є контроверсійним щодо цілком недавньої ще пульсуючої історії нашого міста. Сам термін «сквер» знецінює, робить «легковажним» важливість і меморіальність цього місця. Тому його часто піддають довільним втручанням, експериментам, знецінюючи і давню історію і наше відношення до пам’яті за минулими поколіннями містян, повністю ігноруючи вже узаконений статус пам’ятки Державного значення.
Можна повернути назву «Цвинтар» (некрополь), чи висловити нову назву, надавши йому значення величності справжнього меморіалу уславленим містянам і тоді розгортати його як продовження у висловленні поваги всім героїчним і значним містянам всіх часів. Тоді й форми і методи його використання можна адаптувати.
Автоматичне (нехай в іншій формі) перенесення «алеї» героїв з вул. Незалежності (в основному через, справді, невідповідність сенсу і місця) насправді є від невміння сутнісно висловити свою повагу і знайти відповідну форму висловлення цієї поваги.
Більш ніж впевнений і знаю, що багато притомних людей не так однозначно сприйняли ідею влаштування там такої Алеї і навіть безапеляційно прийняти термін «Алея» для проведення під це конкурсу.
Безумовно архітектурні конкурси це єдино вірний крок для влаштування в Місті новотворів, але чому відразу «Алея»? Як на мене такі «швидкі» рішення – це ознаки відставання від часу. Коли влади живуть не мислями про майбутнє, а електоральними циклами, тоді вони завжди запізнюються за життям і цим часом. А, пам’ятаючи про вічне, рішення відбуваються заздалегідь і вчасно.
А може просто давайте залишим історичну пам’ятку вже в спокої? …ніж вигадувати чудернацьку і канцелярську стилістику в умовах конкурсу на кшталт – “Проєктні рішення повинні враховувати історичний контекст Меморіального скверу.” Так читайте правильно статус пам’ятки і це і буде “врахування”. І чому має бути обов’язково “ландшафт”? Некрополь – це місто, от це і є “ландшафт”.
У світі такі речі як обеліски і колони, як монументи і тріумфальні арки зводяться в урбанному і парадному домінуючому середовищі. То якщо це пам’ятка і цвинтар, що має свої (крім усього) санітарні зони, а також пам’ятка, що вже в своєму офіційному статусі наповнена законодавчо (задля “врахування історичного контексту”) відповідними нормами і обмеженнями, то давайте просто дотримуватись Закону.
Але знов якась непереборна сила не дає спокою цьому Меморіальному некрополю від все нових і нових бажань. Спочатку всупереч нормам (коли ще про війну ніхто не відав) стихійно відбулось поховання Романа Гурика (що і відкрило двері в наступні кроки). Тоді цю емоцію не вдалось цивілізовано спинити, яку влада побоялась і не змогла вирішити в правильному руслі. А тоді був реальний шанс закласти такий меморіал на Дем’яновому Лазі, але впливовий і поважаний на той час “Меморіал” (який володів тоді цією територією) не згодився. Всі пошкодували, що не прислухались до слушної думки свого часу, коли потім запалала війна. Друзі побратими загиблих тоді міліціонерів просто поставили безальтернативно вимогу і Мер теж поступився і принципами і нормами…
То раптом церкву захотіли будувати на місці богослужебної каплиці, бо, бачте, потрібне було робоче місце ще одному пароху, то ідея поставити без поховання пам’ятник поету на вимогу невтішної родини, то нові знаки і пам’ятні скульптури. Отак меморіальна пам’ятка стає місцем нових не властивих Меморіальному Некрополю об’єктів. І так і з’являються нові і нові спокуси “швидких” рішень…
Німці і мадяри відчуваючи, що цвинтар, як таке класично недоторкане місце, не довго проіснує, врешті вивезли поховання своїх і натомість знов нарід і міські керівники, не звертаючи уваги на статус Пам’ятки Державного значення, з усіма вимогами до дотримання його в належному вигляді, бачить тут лише чергову ділянку для розгортання нової “підселеної” історії. І чому аж цілої АЛЕЇ ?!
Можливо, створити якийсь відповідний монумент (хоча вже тут один є). Побудуйте це окремо, як роблять в цивілізованих країнах. Чому б не просто на вул. Грушевського, перед фронтом Адмінбудинку? Побудували ж якось незвичну архітектуру на (тепер площі Європейській). Гаразд, вирішили відтак адаптувати його, створивши домінантний комплекс С.Бандери. До слова, це можливо єдиний урбанний проект нового Міста. Не адаптований, а створений (хай не аж такий досконалий), але в новій тканині містобудівній. Щось таки “своє”.
От і тут давайте поведемось якось і правильно і масштабно. Ліквідуйте один з Базарів і розгорніть цілу нову Меморіальну площу. Може досить торгівлі. Ну ж поставили гігантську церкву просто над Базаром, наприклад…
Сили,кошти, громадська підтримка, зговірливі адміністратори знайшлись. Чому не можна наприклад врешті знести штик-обеліск на Пн. Бульварі – об’єкт що нічого не означає, а займає (завдяки впевненості більшовицької влади) домінантне місце. Чи такий же абсурдний «цвях» перед Адмінбудинком.
Зверніть увагу як ми стали тут вже у нашому місті просто прибульцями у вже розбудованій совком урбанній тканині. Ми лише адаптуємо незаймані грядки в цьому організмі, який сокирою вибудувала радянська влада. Чому на домінуючих над містом Вовчинецьких висотах зводяться якісь палаци, а не от такий наприклад монумент захисникам. Навіть наше теперішнє відношення до старого Цвинтаря сформували нам ті ж більшовики, коли почали весело і методично його зносити. Ми встигаєм тільки згадувати щось і «повертати минуле». А чому не творити нове і не менш виразне!?
Не варто думати, що коли ми матимем завше поряд, «під рукою» пам’ятне зображення когось з нам рідних – це приверне людей до влади і адміністрації. Ми ж всі знаєм і всі йдем до справжніх могил наших любимих і поважних людей. От мільйони наших втікачів до інших міст і країн і переселенців не можуть ходити до могил своїх рідних. Це справжня драма. То ж не будем такими «переселенцями» у своєму місті. На цьому, на некрополях і могилах наших будується і віра і справжня пам’ять, а монументи – це речі вже скоріше політичні. Чому так зневажливо ставимось до нових районів, де насправді мешкає тепер більшість містян. .Виникає багато важливих питань, на які ми не встигаєм звернути увагу, бо, або темп життя нас знецінює як людей мислячих, або якісь електоральні цикли, або просто дрібні амбіції окремих неврівноважених…
Лишіть в спокої Меморіальний Цвинтар!
Ігор Панчишин