Нещодавно я натрапив на статтю про неймовірний внесок Мирослава Володимировича Поповича у культуру, науку та державність нашої країни. Мені було надзвичайно цінно прочитати про нього — не лише для натхнення, а й тому, що я знав цю видатну людину з самого дитинства.
Мій батько був одним з кращих учнів хорошого і близького друга Поповича, а коли його вчителя не стало, батько став таким своєрідним спадком і продовженням розмов пана Мирослава зі своїм другом. Варто зазначити, що на нашій кухні в харківській комуналці свого часу побував майже весь цвіт тодішньої радянської, а згодом і української науки. Я ріс, споглядаючи, як поважні мислителі — від скромних завлабів до іменитих академіків — за кілька чарок втрачали свій науковий блиск і швидко перетворювалися на звичайних дурнів. Принаймні так мені, тоді ще дитині, здавалося. Можливо, саме це вплинуло на мій світогляд. Досі ні академічні звання, ні генеральські погони не викликають у мене трепету, який зазвичай притаманний таким регаліям. Людина як людина, а далі побачимо…
Але Мирослав Володимирович був одним із небагатьох, хто відрізнявся від усіх побачених мною світочів науки під тьмяною лампою нашої комунальної кухні. Чесно, я навіть не згадаю, чи пив він узагалі. Його поведінка завжди була якоюсь світлою, щирою і по-доброму стриманою.
Востаннє я бачив його, мабуть, у 2015 році. Тоді я приїхав до Києва до близьких. Минув десь рік після мого перебування в психлікарні, я перебував у глибокій депресії, але ця поїздка була для мене життєво важливою. Батько попросив заїхати до Поповича в Інститут філософії, щоб передати якісь книги та папери, і домовився про зустріч на дуже ранню годину. Треба сказати, що потрапити тоді до пана Мирослава було вкрай складно. Попри поважний вік, кількість зустрічей і питань, які він вирішував, була просто шаленою. Але він знайшов для мене час.
Депресія — не найкращий помічник для розмов. Але мені бодай трохи вдалося розповісти, як почуваються батьки і як я сам, тож я пішов із його кабінету набагато раніше, ніж міг би там провести часу. Через кілька років не стало Мирослава Поповича, ще за місяць — і мого батька. Але залишилися спогади, один з яких виявився дуже важливим у житті.
Десь у початкових класах я намалював доволі щемку, як мені тоді здавалося, картинку: мама-конячка (точніше, лише її велика голова) і поруч — голова її маленького лошати. Цей малюнок і досі десь лежить. Тепер я вже як митець можу сказати, що він нічим не гірший і не кращий за будь-який інший дитячий малюнок, створений із тією щирістю та надією, на які здатна лише дитина.
Того дня на кухні було галасливо. Пан Мирослав зайшов до нас із мамою в кімнату, подивився на цей малюнок і сказав: «О! Оце митець виросте!».
Зараз я чудово розумію, що він промовив це від свого доброго серця та внутрішнього світла, аби просто підтримати дитину. Це точно не було пророцтвом чи чимось подібним. Проте він навіть уявити не міг, як його слова запали мені в душу, як багато вони значили і як рятували натхненням тоді, коли все навколо затягувалося оціночним мороком знецінення, критики та злоби. Я повірив йому лише тому, що бачив у ньому не науковця з регаліями, який може перетворитися на дурня через кілька чарок, а світлу і добру людину. Людину, про справжню велич якої я дізнався набагато пізніше і спогадами про яку надзвичайно дорожу.
Що мені до слів художньої критики? Адже про те, що я митець, у моєму дитинстві сказав сам Мирослав Попович! І водночас хто я сам такий, щоб судити чиїсь спроби на шляху відкриття та становлення творчості цинічно й суворо?
Саме тому я ніколи не скажу жодній дитині, що її малюнки якісь нецінні. І, можливо, колись хтось згадає про те, що про його дар митця ще в дитинстві говорив Тітов.
А наостанок дуже попрошу вас закинути бодай трохи на банку Карпатського шпиталю. Там дуже потрібен важливий апарат, завдяки якому наші поранені захисники зможуть лікуватися та відновлюватися набагато швидше. Бо хто ми всі такі, якщо не допомагаємо тим, від кого залежить і наше життя, і життя цілої країни?
Реквізити для благодійної допомоги:
БО БФ «КАРПАТСЬКИЙ ШПИТАЛЬ»
ЄДРПОУ: 45807278
IBAN: UA923052990000026001045516249
АТ КБ «ПриватБанк»
Призначення платежу: Благодійна допомога