Саме в такі моменти я ставлю цей плакат. І кожен раз вдячний за те, що це зі мною сталося.
Зараз дуже важко, і не тільки від шокуючих новин останніх днів, бо давно зрозумів особисто для себе, що навіть такі новини можуть видатися дитячим садком порівняно з тим, що на нас чекає попереду.
Гібридність цієї війни тісно пов’язана з тим, скільки років вона планувалася. Ступінь розбещення і зв’язків влади, органів “правопорядку”, бізнесу та представників “культури” настільки переплетені з ворогом, що навіть будь-яке здивування не готове до таких викликів.
Дуже легко зараз прив’язати це до певних дат, наприклад, що все почалося з 2019 року. Звісно, тоді змінилося багато чого, але далеко не все. Усе почалося з того моменту, як країна заявила про свою самостійність.
До цього була партія та партійні зв’язки. І якщо ви думаєте, що все, чим володіють зараз олігархи, — це суто бандитизм чи крадіжка, то поцікавтеся історією партії та комсомолу… На ваше здивування, дуже багато задарма отриманих активів належать саме їм. І так, у партії та комсомолу були і є зв’язки з центральним, таким самим олігархічним апаратом партії…
А тепер візьмемо бандитизм… Він виріс на тлі розвалу совка, коли валилися не тільки «партійні» ідеї, а й кримінальні. Злодій у законі совкових часів у своїй ідейній суті — це геть інша мораль, яку, як не дивно, навіть можна назвати мораллю… Бандитизм переписав усю цю історію, дав поштовх геть іншим правилам. Бо якщо справжній злодій не мав із владою навіть натяку на співпрацю, то сучасність дає їм можливість цією владою керувати.
У багатьох речах і думках я спираюся на власні спогади. У ті буремні часи радикальних змін, у контексті сьогодення, згадуються дві історії.
Харків став одним із перших міст, у якому кримінал під себе почала підминати „міліція“. Навіть не згадаю хто, але хтось зі знайомих мені сказав: „Прикинь, нещодавно була стрілка між харківськими та донецькими. Так-от, з боку донецьких приїхали бандити, а з нашого — опера… Ну, поговорили, порешали і розійшлися“.
Але то спогад про слова людини, яку я навіть і не згадаю. А ось мій власний спогад:
Якесь свято, і я випадково потрапляю туди зі своєю тодішньою дівчиною — подруга запросила. На святкуванні всі чоловіки, крім мене, — опера. Вони, дізнавшись, що я студент, та ще й художник, починають переді мною вихвалятися (бо самі перед собою ж — тупо якось)… „Ось, художнику, дивись: вибери когось в цьому залі (а це, до речі, нехилий такий ресторан на ті часи) — і ми зламаємо будь-кого! Бо немає людини, яку б ми не зламали!“
Не варто навіть казати, як вони тоді виглядали і на яких машинах туди приїхали…
Навіть у ті часи, попри юність, я намагався залишатися людиною. Я чесно не хотів, щоб вони когось скривдили, тому сказав:
— Не треба, я і так вірю.
Я більше їх ніколи не бачив. Але час від часу згадував цю історію. Як свідок не лише 90-х, я точно знаю, що дехто з таких не дожив до наших днів, дехто можливо сів у тюрму, але, думаю, дехто вже ходить у генералах…
А ось тепер головна думка цього оповідання.
Я прожив багато історій, чув ще більше, і про чимало історій я б не те що не хотів чути, а й узагалі не хотів би, щоб вони колись трапилися.
Я вже знаю особисто людей і чув про тих, хто пройшов російський полон. Я чув про те, що їм довелося пережити. Пройти через те, що навряд чи собі уявляли ці майбутні „генерали“. І я бачу, що багато хто з них, попри зламаність, не ЗЛАМАВСЯ!
З майданівських часів, а тим паче зараз, я бачу, я знаю людей, які дійсно незламні. Не так картинно, як це звучить у слоганах, бо в їхніх життях болю більше, ніж можна показати загалу. Я знаю, як боляче вони переживають не лише свої випробування, а й те, що несуть нам новини останніх років. Але я бачу, як вони гідно все це проходять, залишаючись не просто людьми, а й українцями! Це є тією справжньою чеснотою, яку ні ворогу, ні будь-кому „генералу“ не зламати, не вбити, не знищити!
Саме за це я хочу подякувати кожному з них і Богу — за те, що я наразі саме тут! Бо тут, попри все, є саме ті люди, заради яких є бажання бути Людиною.
Тримаємось один одного, намагаємося бути українцями і вірити, в тих хто поруч і в Україну! Дякую Боже, що я тут, бо саме тут можна зустріти найкращих! Україна понад усе і попри все! Обіймаю!