Майбутнє міста, в якому все йде не по плану, ми можемо моделювати лише виходячи з теперішніх тенденцій його розвитку. Можливо, минуле й не терпить умовного способу, а от будувати майбутнє ми вчимось на моделях того, як могло би статись.
Найімовірніше, після нас збережеться без втрат наше вміння підживлювати власні проблеми. А зараз місто уражене будівельною інтроєкцією: вбирає манери висотної самозабудови великих міст, яким є куди розгулятись. Отже, через століття воно нагадуватиме святковий торт, замалий на кількість охочих, вщент забитий свічками.
З огляду на те, що час постійно ущільнюється, в наступні 100 років може поміститись стільки змін, скільки за минулих 300. Суспільна мораль не встигатиме їх опрацьовувати й підпорядкувати. Зате людство опанує левітацію й управління магнітними полями, втратить залежність від доріг, тому щезнуть корки навіть у Франківську, бо автомобілі й самокати на автопілотах шугатимуть небесними обʼїзними, стануть більш літальними, ніж летальними.
Живих собак побільшає, а проїзджих частин в центрі – навпаки: місто дозволить їх забудовувати й ущільнювати, вони втратять імунітет недоторканності.
Проблема недобудованих мостів вирішиться сама собою. Над міським озером, врятованим від забудови силою численних протестів, працюватиме система регульованого локального хмаровідведення й прибережного клімат-контролю.
На зміну теперішнім міленіалам за сто років прийдуть центуріали, люди 2100-х, вони будуть ще палкішими охоронцями екосфери, адептами здорового способу життя й озеленення. Але оскільки місць для висадки дерев майже не залишиться, всі новобудови малюватимуть в зелений. Між ними натягуватимуть троси з підвісними скульптурами й памʼятниками, переможцями знаменитих Станіславівських бієнале у дні міста, бо попит на мистецтво й історію зросте.
Старі будівлі стануть шанованішими, їм повернуть автохтонні кольори й колонади. Дискусія між прихильниками назв «Станіславів» й «Івано-Франківськ» загостриться. Прихильники вродженої назви не роззуватимуться в гостях, шануючи місцеву традицію 200-літньої давнини, чистота хідників дозволятиме. Але порозуміння в місті буде більше, бо російську мову не врятує її впертість і вона вимиється якнайдалі, а яким би душевним не був російськомовний, все одно рано чи пізно він тебе не зрозуміє. Вивчення ж української стане світовим трендом, тому університетськість нашого міста сягне міжнародного рівня: для вивчення української зʼїзджатимуться сюди, як у місто з найкращими мовно-літературними традиціями. Це дасть початок новому світовому тренду: мовному туризму.
Ростислав Шпук – український письменник, підприємець, громадський діяч, блогер, фотограф, культуртрегер, співзасновник мистецького простору Підземний Перехід «Ваґабундо» у Івано-Франківську.