Пригадую, як десь рік тому їхав до Львова. Я перетнув тоді десь шість блокпостів і проїхав повз дві траурні процесії із загиблими на війні. Звичайна, і на жаль, закономірна картина для тих днів.
Якби я по віку був військовозобов’язаним, навряд чи побачене покликало б мене у військкомат.
Зрештою, мобілізація ніколи не була добровільною. Навіть без війни мало кому хочеться переміститися у казарменно- солдатський побут.
А вчора я пройшовся франківського стометрівкою, де не був вже з пів року. Стенди із загиблими героями за ці 6 місяців просунулися вже до кінця пішохідної зони. Задум із фото полеглих за Батьківщину був , безперечно, ефектним. І це не франківський ексклюзив. Бачив таке і в інших містах.
Однак, зараз це виглядає не дуже мудро. Люди гуляють по центру, розважаються. Явище не зовсім доречне для навіть віртуального кладовища .
Відразу обмовлюсь. Загиблі герої заслуговують на будь яку шану.
Але не на профанацію.
Найсумніше, як на мене, те, що ці фото-меморіали є страхітливою антирекламою для майбутніх солдатів. Просто уявіть, що твориться в душі молодого мужчини, який перед походом у ТЦК пройшовся по франківській стометрівці.
На мою думку, це хороша думка для офіцера ФСБ. Якби ідею з фото загиблих на війні в центрі міста, він підкинув нашим чиновникам, то отримав би відразу дві зірочки на погони.
Але мені зараз цікаво хто заробив зірочку у нас, втнувши таку антирекламу для нашої мобілізації.