Шановна, ви мене обманюєте…
Ні в якому разі. Я лише розширюю межі правди…
Це фраза з роману Веріті за авторством Коллін Ґувер.
Десь зайшла мова в товаристві за український пісенний спадок. Я, як людина сучасна, спитався в чат GPT скільки існує в записі українських народних пісень.
Ось його відповідь у кількох словах : за твердженням багатьох етнографів існує близько 500 тис. українських народних пісень. Проте записано лише 10 відсотків з них. Лише 50-томник “Українська народна творчість” та 10-томник “Українські народні мелодії” містять 11437 записів.
За даними фонотеки ЮНЕСКО Україна знаходиться на першому місці у світі по кількості записаних пісень. Таких налічується 15, 5 тисяч.
На другому місці Італія – 6 тисяч пісенних творів.
Ці факти , звичайно у першу чергу московитам на замітку. Бо щось забагато пісень у неіснуючого українського народу.
Але суть мого коротенько опусу, як ви розумієте, не в московських фантазіях, а в тому з чого я почав – російській брехні.
Як кожен українець(є у нас такий комплекс) я кинувся з’ясовувати чого за свій вік понаспівували наші північні недруги.
Отож, що каже ШІ: “Рускіх пєсєн вєлікоє множество, но колічєство точно нєізвєстно. Оні во вєка пєрєдавалісь із уст в уста. Іх запісивалі в ХІХ вєкє А. Рубец і П. Кірієвскій. В ХХ ст. іх запісивалі Е. Гіппіус і Д. Балдаєв… Общєє іх колічество оценіваєтся в десяткі тисяч, но точноє чісло назвать сложно“.
Ніби й не збрехали, але точно до безкінечності розширили межі правди.