Насправді те, що я написав – це лише вступна частина.
А от і продовження власне про Станіслав… …”Отож, щоби відповісти на такий абсурд, як «що буде через сто років» можна було напружитись хіба романтику з 19 століття, коли прогрес видавався променем з майбутнього…
Зараз – це не промінь, а зловісне світло нововідкритих космічних просторів, пожеж, повеней, посух, воєн і примари ймовірних одкровень про екологічні колапси глобального масштабу, разом з виснаженням природніх, традиційно використовуваних ресурсів.
А найтривожніше – аберація цінностей. Якась все рельєфніша Новітня духовна “контрреформація”. Ось вихідні позиції для мандрівки в майбутнє.
Щодо Станіслава…. Я не можу з впевненістю підтвердити навіть, що Річки навколо міста збережуть свій плин і русла. Що Вовчинецькі гори збережуть свій силует і чи взагалі будуть на тому ж місці крізь оці сто років.
Ми вже бачим розгортання «надлюдських штучних інтелектів» і спроб викривлення часу. Важко собі навіть вигадати способи яким чином пересуватимуться в просторі люди і предмети, яким по рахунку штатами стануть кратери на Місяці і що привезуть до таблиці Мєндєлєєва з всесвіту експреси і шатли.
Здається вуглеводні втратять свою монополію як енергетичне джерело. Відтак питання, а як функціонуватиме інститут Дідусів і Бабусь, коли до них простіше буде телепортуватись наприклад в Березівку, ніж приїхати вчасно на Паску з Марсу.
І взагалі термін «місто», в сучасному нам розумінні, напевне набуде цілком іншого змісту. Але ж, скажете ви, а що буде з пірамідами, грецькими і римськими руїнами, нарешті, що ж станеться з нашою Ратушею? Хочеться вірити, що ці релікти і пам’ятні місця таки залишатимуться збереженими. І історія піде звичним поступовим шляхом – всі ці технологічні і цивілізаційні трансформації не будуть несподіванками. Цей нерв і бажання зберегти і ще далі вивчати минуле, та знаходити нові факти і свідчення, а головне консервація теперішнього і того, чим ми користуємось зараз, що читаєм і співаєм… залишиться невитравним і єдиним, що утримуватиме людей від випадіння в невідомість майбутнього, від забуття чи безпідставних поринань «сторчголови» у примару чарівного позахмарного майбутнього.
Залишаться і піраміди і Ратуша, і дерев’яні церкви, і оцифровані, і неоцифровані книжки і книги (так сказав, як хрещені і нехрещені). Земне тяжіння не дасть поперевертати нову архітектуру догори ногами (фундаменти й далі будуть внизу, а дощ падатиме зверху). А люди не відмовляться від годинників і календарів, бо сонце сходитиме на Сході. Для когось з Японії, а для когось з України.
Принаймні з того боку де все ж залишаться в якомусь несподіваному ракурсі Вовчинецькі гори, хоч силует їх може виглядати несподівано інакше…
Ніхто не відміняв урагани і землетруси, які до того часу напевне стануть джерелом якихось енергій, будівельних чи космічних проектів.
…несподіванок не буде. Просто все нове ставатиме в свій час архаїкою, але прагнення винаходів і відкриттів буде пульсувати й через сто років.