Хотів би декілька слів сказати про країни, які нас оточують. Їхнє справжнє ставлення до нас.
З Московією все зрозуміло. Класичні супостати.
А візьмімо Польщу. Ніколи б не назвав її другом. Хоча б через те, що друзі можуть бути безкорисливими. А поляки ніколи. Як казав мені один прикордонник, вони перших два місяці нас приймали як братів. А як тільки ми відкинули московитів, страх перейшов і пов’яли помідори. За мадярів взагалі мовчу. Ті навіть не показували приязні.
Нам здається, що з румунами у нас дружба- жувачка. Ви трошки поживіть в тій країні і послухайте, що вони за нас кажуть. Найм’якіше це те, що ми нація контрабандистів…
Нічого хорошого у нас нема і зі словаками.
Тут раптом згадав, що до нас дуже добре ставляться казахи. А це тому що Шевченка у них вербу посадив.
Але казахи нам не сусіди, тому справа зовсім не в зелених насадженнях, які плекали дбайливі руки нашого Кобзаря.
І в поляків, і у мадярів та й румунів є екзистенційні претензії до нас, починаючи з територіальних. Навіть словаки надували раніше якесь русинське питання, і ,схоже, не заспокоїлися.
Сказав би щось хороше про кримських татар, наших внутрішніх сусідів, але не буду. Ми й так по цій лінії ще матимемо коломийки з турками.
Тому любітеся, брати мої, та не з москалями… Між собою любітеся й буде добро з вами.
Щоб було зовсім по мудрому, згадаю Черчилля. У нас не має жодних союзників крім нашої армії і флоту.
Слава Україні!