В Україні вже мало хто звертає увагу на складне становище в РФ. Її економіка зазнає багацько проблем, зростає інфляція, а акції Газпрому стрімко падають. Соціальні, національні та матеріальні негаразди накопичуються без можливості вирішення.
На фронті російська армія має чималі втрати в людях і техніці. В багатьох секторах наразі основна техніка ворога при штурмах не танки та БМП з БТР, а «буханки», легкові автівки (навіть не пікапи), баггі, мотоцикли та самокати. Якість та вишкіл російської піхоти невпинно падає, а проблему нестачі особового складу вирішують збільшенням виплат та пільг, примусовою мобілізацією тих, кого можна притягнути до кримінальної відповідальності та найманцями з країн третього світу, зокрема з Африки.
Тому навіть сьогодні завдати Росії воєнної поразки цілком вірогідно, за певних умов звісно.
Проте в нинішній ситуації реалізувати необхідні для цього складові практично неможливо. Немає бажання ні західних партнерів (в плані насичення ЗСУ зброєю та запровадженню реальних санкцій проти РФ), ні нашого керівництва (зміна підходів до управління військами, планування операцій, кадрові питання, розпорядження резервами, мобілізаційна політика). В результаті час, за який можна було б досягти необхідних системних змін втрачено, а людський ресурс – витрачено.
На додачу, постійні апеляції українського уряду до миру, з анонсами нереалістичних нині «планів перемоги», показують росіянам, що становище в Україні критичне (що прямо наразі таким не є).
Для нашого ворога це прямий сигнал продовжувати гнути свою лінію, що він з успіхом і робить. Позавчора росіяни в черговий раз заявили, що «підстави для українсько-російських перемовин наразі відсутні». А їхні офіційні особи постійно стверджують, що «всі цілі СВО мають бути досягнуті».
Тому зараз ми опинилися в безперспективній ситуації, коли війна буде тривати поки Росія цього прагне, а не поки Україна змусить ворога шукати миру.