Ще кілька років тому в цей день стрічка у Фейсбуці пістрявіла американськими прапорами, американськими білоголовими орлами та вітаннями з Днем незалежності З’єднаних Стейтів Америки чи, якщо вам так звичніше, – Сполучених Штатів Америки. Українці вітали одне одного. А що сьогодні?
Та що вже. В мене особисто була традиція – вдягати цього дня футболку з зображенням американського прапора, або навіть кількох американських прапорів, або із зображенням білоголового орла на тлі американського прапора (прапорів) й дефілювати Станіславовом. Ще б пак, адже 4-те липня це був День Незалежності найбільш вільної країни в світі, країни, яка охороняє свободу в цілому світі, країна, яка за вельми коротку історію вміла створити потужну культуру – музичну, кінематографічну, етнічну, тощо. День країни неймовірної потуги й величі, як здавалося.
Слухаючи пісні Doors, я поринав в своєрідний тріп просторами цієї великої країни, я захоплювався її кіношними вільними героями, які щоразу рятували світ від різноманітних загроз, я був Вільним Птахом разом з Lynyrd Skynyrd, я підспівував Нілу Янгу “Rock and roll can never die” і разом з Луї Армстронгом хрипів “Let my people go!”. А ще Aerosmith з альбомом “Get Your Wings”. Це був перший альбом, який я записав з вінілу і який став для мене символом тієї далекої і недосяжної Америки.
Я не пам’ятаю в якому саме році мені розхотілося виходити в місто у футболці з американськими символами. Певно все ж в 2022-му, коли стало ясно, що велич США такий самий триндьож, як і непереможність москальської армії.
Ні, я не перестав слухати американську музику, а от фільми про мужніх героїчних і непереможних американських командос зараз сприймаються як вигадка. Виявилося, що США – це такий собі “молодець серед овець”.
Нє, я не був наївний і чудово знав, що існує глибинна примітивна Америка, яка мало чим відрізняється від електорату Зеленського, але я ніколи не припускав, що вона візьме верх в країні, яка, здавалося, має безліч запобіжників від дурнів. Виявилося, що помилявся. І підозрюю, що помилявся не лише я.
Тепер представник примітивної Америки примітивно керує примітивною країною. І все б нічого, якби це глобально не відбивалося на цілому світові, який до цього моменту вперто вірив у велич ще одного колосу на глиняних ногах. А особливо відбивається на Україні, міста якої стікають кров’ю під москальськими ракетними обстрілами, а Трамп відмовляє в поставках засобів ППО.
Тому навіть не знаю, чи доживу я до того дня, коли 4 липня знову вдягну футболку з американським прапором і вийду на шпацер.
P.S. Я розумію, що нам, начебто, ніхто ніц не винен. Але, в такому разі, не треба було й давати обіцянок.