Вже не вперше повертаюся думками до народної мудрості та казок, адже в кожній казці закодовані найголовніші думки та досвід, які треба передати тим, хто житиме далі і збереже рід, якщо уважно слухатиме і запам’ятає те, що розповідали йому батьки.
Одна з найбільш глибинних історій у нас — це Котигорошко, у дев’ятнадцятому році написав про неї так: «Працюючи над Котигорошко для ЛітМузею, подумав, що він схожий на сучасного українського патріота. Його нинішні побратими Спиздибільше, Мирзавсякуціну і Какаяразница готові зрадити його в будь-який момент, а іноді навіть і рідня… »
З тих пір до побратимів додалися ще й Пісдобув, НАТОневвашухату та й ще кілька довбнів, але, попри все, казка про Котигорошка існує, і буде жити далі, допоки її розповідають батьки своїм дітям і я точно знаю, що так просто вона не зникне, треба лише не забувати, що хотіли сказати предки.
А ще у нас є Грифон і наприкінці Котигорошко обов’язково одружиться із царівною.
Отака х**ня малята.
Тримаємось і віримо!
Читаємо казки.