Колись, коли звідусіль тему ЦСМ і бієнале у Станіславі прогнали, була ідея робити бієнале у всіх можливих місцях у місті, а колекцію “Імпрези” пересувати Містом поміж кожні два роки (у банках, кнайпах, ресторанах, бібліотеках, школах і вузах, військових частинах і вокзалах….).
Себто побудувати таку “горизонтальну” платформу, коли саме місто стає ЦСМом, а адмін та обслуговування разом з координацією цієї діяльності проводити цілим альянсом різних установ і організацій.
Зрештою третя бієнале так і проводилась за таким принципом і, здається, четверта теж.
Здається зараз так Україна організовує військо і саму оборону…
А на фото візуально картинка – ефектний незвичний новий район з новими якимись пейзажами. І це теж Станіслав. І міг бути таким Музей Сучасного Мистецтва.
До слова – от театр наш приблизно пішов теж по такому шляху. Коли не знали що робити з подарованим Шпиталем (типу Палац Потоцьких), театр тоді намагався “вийти зі свого вже заяложеного залу”, чи в пивниці, чи на вулиці, куди завгодно, на нові майданчики, то таким чином вони ж мало не очолили рух до театралізації цього Шпиталю. Що потім так і набрало цих рис.
Себто перспективні в Україні власне отакі “партизансько-мереживні” формати.
Тільки для цього спочатку завше потрібно думати про всезагальну користь, а потім бізнес (і зиск) прийде сам.
У нас просто не завше вистачає терпцю на довгу рутинну роботу.