Місто можна запрограмувати на щось нове для нього, як дитину, лише на початках, коли там не більше 90-100 тис.населення.
А потім все – це стає континуумом, який дістає власну енергію та часом стихійний рух і зростання… Дуже простий аргумент – будь який курс чи програма може розгортатись максимум 2 покоління… В тому числі з огляду на вибухову динаміку змін і в світі, і в технологіях, і в політичних процесах.
Тому й Стратегії пишуться на 20-30 років максимум. А коли місто виростає – процеси стають безповоротніми, хіба буде внесено цілий бюджет Держави аби його перепрофілювати, чи навпаки позбавити його головних ресурсів… і спадковості. Байдуже – промислової, економічної, ландшафтної, демографічної, культурної, архітектурної, етнічної…і т.д.
Спадковими (і спадкоємними та базовими ) є первісна структура, урбанна тканина, своєрідна “плацента”, як Дрезден, Роттердам, Київ, Лондон, Львів, Ковентрі… , де, за всіх руйнацій закріпився дух, пластика, структура, ландшафт і тканина урбанна.
Якщо відсоток руйнувань і змін своєю активністю і переконливістю ліквідовує тонку і вразливу спадкову тканину – тоді теж процеси безповоротні – власне, що поступово відбувається зі Станіславом (до речі те ж в Тернополі і тих же Сумах).
І суттєвим також є спадкоємність і безперервність основи автохтонного населення.
Звісно, Бахмут і Авдіївка, Хіросіма та подібні міста почнуть все з нуля. Тому, здається, прості, механістично-статистичні методи не будуть реально дієвими. Тим більше в галопуючій динаміці сучасного світу, як в розвитку технологій, а, як наслідок, психології та політики…
Тому я не погоджуюсь з тезою “… від фаховості архітектора і завдань, які він береться вирішувати, залежить якість майбутніх міст, середовища, суспільства в цілому…”
В тому сенсі, що тут доведеться виясняти, що ж таке “фаховість архітектора”? Бо це не про фаховість, а про політичну, соціальну, моральну, засадничу позицію архітекторів (як спільноти), котрі несуть і відповідальність і всю повноту знань про суспільні, економічні, історичні процеси.
Хто в стані скористатись гігантським багажем знань про світ, еволюцію і людину? За словами Макіавеллі – Шляхетного громадянина виховує старе каміння…