Найбільша проблема в спробах реставрації, щодо пам’яток – це відсутність необхідного “наукового супроводу”.
Себто керівником науково-реставраційних проектувань має бути кваліфікований і габілітований архітектор-реставратор з повноваженнями наукового супроводу і всі кроки звіряти на Науковій раді.
Поки що таку місію “ареопагу” до певної міри тут у нашій специфічній ситуації, у нашому Місті (хоч як дорадчий орган) може виконувати Консультативна Рада з питань ОКС. Вона існує, але формально. Тому що вкоренилась практика швидкого і безальтернативного процесу санації і пристосування.
Амбіції як інвесторів, так і забудівників і навіть проектувальників (“реставраторів”) намагаються уникати дискусійних форматів в питаннях адаптацій пам’яток.
Звісно, у Станіславі такого формату немає, тому всі, навіть слушні пропозиції будуть під сумнівом, оскільки покладання лише на аргументи окремих незалежних доброзичливців (навіть фахівців) є все ж суб’єктивними.
Недостатньо простої логіки при адаптації (ревалоризації) пам’яток. А одного механічного виконання Закону теж не достатньо.
А от Наукова Рада (навіть дорадчий формат КР, як кваліфіковане середовище) має такі повноваження ініціювати привнесення різноманітних “креативностей” на основі ретельного аналізу і науково обґрунтованих пропозицій.
Справжня реставрація допускає різні “імпланти” і перепланування, навіть такі, що підкреслюватимуть контрасти нового на тлі старого. Але це має мати науковий характер…
Дивне небажання ВОКСу активніше використовувати цей формат.
Ігор Панчишин