Повітряні удари України вглиб Московії істотно обрізують імперські амбіції РФ.
Напередодні з’явилася було інсайдерська інформація, що в Росії завершили підготовку до збройного вторгнення чи то у країни Балтії, чи на Скандинавію. І що «час Ікс», імовірно, станеться вже 28 липня. На День ВМФ Росії, коли для проведення військового параду на Балтійському морі рашисти «переженуть» туди звідусюди бойові судна. І ця збірна ескадра, мовляв, і розпочне агресію. Або ж ударить і швидше, щоб до тієї дати й вікторію здобути.
Важко сказати напевне, чи справді вдасться Москва до нового вторгнення в чужі землі, не припинивши агресію проти України. Але ця доволі дражлива тема вже добрих півроку, неначе шевченківський «човен у синім морі, то вирина, то потопа» у світовому інфопросторі. Останніми ж місяцями вона послідовно, хоч і повільно, зате неухильно активізується.
Власне, річ не лише в новинах від інсайдерів. У матеріалі «Допоки не Прийду…?» ми вже повідомляли про приготування на обох берегах Балтики до спалаху «гарячого» протистояння. А також про «стратегічні» плани кремлівців убити цим «бліцкригом», якщо він вдасться, двох зайців – і деякі території відібрати в НАТО, й СВО в Україні оголосити як таку, що переможно відіграла роль… відволікаючого маневру.
Але там ішлося більше про гіпотетичні припущення, ніж про сформовані наміри. Нині ж ситуація, схоже, визріла до рівня конкретних фактів. Зокрема про посилення російської військової присутності поблизу кордонів з Фінляндією і країнами Балтії написали зокрема в The Sun 12 червня. За даними ж американського Інституту вивчення війни, Москва розширила військові бази в районі Мурманська, Печенги й інших регіонів, де вже могли розмістити додаткові десятки тисяч «оружних» осіб.
А в недавньому спільному повідомленні провідних медіа Швеції, Данії, Норвегії та Латвії йдеться про посилення військових будівельних робіт та/або ж про активність бойової техніки росіян у низці прикордонних із країнами НАТО локаціях. Зокрема в Петсамо – за 10 км від Норвегії, в Петрозаводську та Саперному – відповідно за 19 і вісім кілометрів від Фінляндії, в Балтійську й Калінінграді (30 км до Польщі)…
Зазвичай лідери тих держав, як і керівники Альянсу, час від часу висловлюють стурбованість цими, як вони вважають, приготуваннями. Скажімо, днями керівник військової розвідки Швеції Томас Нільсон висловив переконання, що мілітарна активність РФ свідчить про надзвичайну потенційну загрозу, яку країни Північної Європи мають сприймати як серйозну небезпеку.
Проте й цей посадовець, і чимало інших тотожних спічрайтерів у своїх виступах переважно заявляють про віддалені терміни ймовірного великого конфлікту в регіоні. І схоже, лише прем’єр Польщі Дональд Туск думає інакше. «Росія може атакувати одну з країн НАТО в найближчій перспективі», – жорстко наголосив він ще у квітні.
Тим часом реакція у самих країнах Балтії на таку близьку можливість чимось нагадує позицію офіційного Києва напередодні 2022-го, коли до кордонів з Україною цілком зримо висовувалась озброєна орда. «На сьогодні точно немає сигналів про ймовірний напад Росії тут і тепер», – підкреслила недавно прем’єрка Литви Інга Ругінієне.
Правда, у травні–червні в Альянсі заворушилися: розпочали тривалі навчання на Балтійському морі, а Франція ухвалила рішення розмістити свої ядерні боєголовки в європейських країнах, розташованих найближче до території потенційного східного агресора. В унісон цьому буквально 17 червня у парламент Фінляндії скасував віддавна чинну в країні заборону на ядерну зброю і дозволив її імпорт, транспортування, постачання та володіння нею, якщо це необхідно для гарантування нацбезпеки.
Ці й інші дії покликані всіляко відлякувати російського ведмедя від кордонів країн Балтії чи скандинавського півострова, як і від решти Європи загалом. Та водночас подекуди ті «профілактичні заходи» видаються доволі сміховинними. Скажімо, у другій декаді червня в армії Нідерландів уперше за останні три десятиліття розпочали навчання з організації утримування під вартою ворожих солдатів, захоплених у полон Зокрема протестували новий проєкт табору для військовополонених в Марнехьойзені, в якому можна розмістити 2 000 осіб.
Сценарій маневрів не конкретизує, з ким саме збирається воювати військо королівства і кого захоплювати в полон. Але, як повідомляє газета AD з Амстердама, йдеться саме про російських солдатів. Керує навчаннями бригадна генеральша Ніколь де Вольф. Але це дійство чимось нагадує, перефразовуючи відому приказку, намагання вичинити шкуру ще невбитого клишоногого.
А-от у ключі реального стримування кремлівців, мабуть, варто розглядати періодичні повітряні удари України по військовій інфраструктурі росіян на Півночі Євразії, тобто за тисячі кілометрів від російсько-українського фронту.
Сили оборони нашої держави, нагадаємо, розпочали такі акції ще кілька місяців тому. І вони, схоже, досягли відчутного успіху вже наприкінці травня, коли вразили головну військово-морську базу Балтійського флоту РФ у Кронштадті, підпаливши її й пошкодивши чи й потопивши при тому корвет «Бойкій».
А розвинули наші дронарі той здобуток 6 червня. Тоді розбомбили, за інформацією Генштабу ЗСУ, комплекс зберігання ракетного озброєння, боєприпасів і військового майна 1060-го Центру матеріально-технічного постачання ВМФ РФ, розташованого у Великій Іжорі Ленінградської області, за 40 км від Санкт-Петербурга.
Втім, західні аналітики й OSINT-дослідники (фахівці з розвідки на основі відкритих джерел) ідентифікували той об’єкт як 15-й військово-морський арсенал – один із ключових складів чи то, пак, логістичних вузлів забезпечення Балтійського флоту РФ. За попередніми оцінками, внаслідок тієї атаки знищено велику частину тамтешнього арсеналу…
Очевидно, західні партнери Києва, котрі, без сумніву, координують ті удари, сподіваються, що з допомогою України вдасться відсунути «час Х» для Балтії/Скандинавії у більш віддалене майбутнє. А то й унеможливити взагалі виконання планів Москви на анексію тих земель.
Зрештою, й повітряні обстріли інших регіонів Росії, зокрема удари по її нафтопереробних заводах та паливних терміналах, які Україна послідовно практикує вже добрих півроку, нарощуючи темпи, потужності та успіхи, вже слугують істотним стримуванням РФ від намірів відкрити «другий фронт». Надто добре це видно останніми днями, коли внаслідок періодичного випалювання російських НПЗ дронами ЗСУ на Московії виникла паливна криза й РФ чи не вперше в її історії взялася імпортувати пальне з інших країн. 18-те ж червня взагалі стало «чорним днем» РФ, коли Підмосков’я, як і саму «червонокам’яну», рясно накрили вибухи дронів та пожежі, а жителі регіону чи не вперше відчули на собі, що таке російська СВО в Україні…