У повітрі смердить перемир’ям. Чому смердить, а не пахне, думаю пояснювати не треба. Та зрозуміло одне – мир буде.
Багато цікавих і несподіваних подій промайне зараз перед очима українців. В деяких ми будемо учасниками.
Але не події визначають наше життя, а їх напрямки. Один з цих напрямків мене турбує найбільше. А саме кому ми сформуємо цю країну. Всілякі романєнки зі своїми хвилями, та інші проросійські хитруни, нав’язують нам наратив з модерновою нацією. В їхньому розумінні це та сама “какая разніца”, але щоб було ситно.
Щоб було ситно і все пох..й ми вже пройшли.Зараз наслідки поглинаємо по коліна у своїй крові.
Хотілося б держави, яка захищала перш за все українців. Нам знову ж таки нав’язують думку, що ми багатонаціональна держава. Відповідно до цього наративу, українці мають у цій країні не більше прав ніж, приміром, вірмени чи болгари. Я поважаю і тих і других. Єдина різниця між ними і нами саме в Україні є те, що вони мають свій історичний дім, свої етнічні держави, де посилено захищають їх етнічні права.
Для нас, українців,таким історичним домом є Україна. Нам розповідають, до речі, ті ж неукраїнські хитруни, що у нас демографічна криза і не буде кому працювати. А значить треба кликати гастарбайтерів із Середньої Азії і Філіппін. Чесно кажучи, я не хочу, щоб в моїй країні на кожному кроці стирчали мінарети і нові громадяни визначали халяльне харчування в шкільній їдальні. Мені вже вистачило ханукії на новорічні свята.
Є достатньо варіантів покращити демографію і повернути співвітчизників до дому.
Для того, щоб було так як я кажу – потрібно небагато. Завжди думати по-українськи у найглибшому сенсі. Аби нас знову не обдурили.
І тоді все буде Україна