Мав днями розмову з давнім приятелем юристом.
Він з обуренням розповідав мені про франківського суддю, який відправив позивачку перекладати договір, один із доказів справи.
Як , – лютував колєґа, – вона ж переселенка з луганської області, їй дві тисячі піде на переклад. Міг він їй піти на зустріч.
Десь згоден з тобою, – заспокоюю я товариша, – тут обоє праві, і колишня луганчанка і суддя. Позивачка приїхала з регіону, де з 2009 року діяв т.з. закон про регіональні мови, який практично повністю вилучив українську мову зі вжитку. А наш суддя послуговується українською юридичною лексикою, яка істотно відрізняється від російської. Українські судді в принципі не використовують в роботі російську термінологію. І, зрозуміло, нею не володіють. А значить, неминуче виникнуть різночитання російського тексту. А суддя не займається перекладами, а лише аналізує готові документи.
Приміром, спробуйте перекласти на російську термін ПРАВОЧИН. Я не зміг.
Тому, дорогі луганчани, донеччани, харків’яни та інші наші земляки. Не обурюйтесь на речі, які в Україні поступово стають нормою. Серед них українська мова, яка як в незалежна Україна є нашим майбутнім.
Отож
Олег Олексюк