Насправді “нас чують”. Чують рівно стільки, скільки ми про “наше” говорим зрозумілою мовою.
А може це має бути цілком несподівана “нова мова”…
Ми говорим мовою зброї, впертості, терпіння, служіння, любові і відчаю…
Якщо ми хочем достукатись і відчути розуміння просто або ми шукаєм слова зрозумілими там, у Світі. Або наша оця мова має бути ще радикальнішою і несподівано точною для нас самих. Зовсім інша “мова”, що навіть нам нова.
Все буде. Не відразу.
В мистецтві теж мова, техніки (у візуальних мистецтвах), формати і стилі пробивали собі дорогу у часи маньєристичних криз.
Світу потрібно час від часу відкриття, і потрясіння.
Поколіннєві і політичні трансформації і еволюції завжди спочатку виявлялись, відкривались і наголошувались в мистецтві. Лише згодом вони ставали очевидними для всіх.
Справжні “відкриття” таки знайдуть собі дорогу. Ця “лабораторія” ще тільки розгортається.
Все потрохи розгортається, як і наше самоусвідомлення і наше суспільство вкупі з Державою.
Ігор Панчишин