Я вже неодноразово говорив про те, що ураїнцям варто дуже добре замислитися, чи потрібен нам в вступ в Євросоюз.
Нє, воно зрозуміло, що весь двіжняк в 2014 році почався саме через відмову Януковича підписати асоціацію з цим європейським утворенням. Та все ж.
От зараз Україну намагаються прогнути на дозвіл одностатевих шлюбів, як одну з умов вступу в ЄС. Хоча в ЄС є країни, де такий закон не прийнятий. Польща, Угорщина, Румунія і ще кілька країн точно. То чому такий прискіпливий тиск саме на Україну?
Гадаю, що брюссельська капуста, тобто, брюссельська бюрократія створює додаткові перешкоди на шляху вступу, бо така велика країна, яка воює, має потужну армію й слабку економіку їм не потрібна. Але впряму сказати “ми вас не приймемо ніколи” вони остаточно не наважуються.
Зеленському, звичайно хочеться бути тим, при кому Україну приймуть в ЄС, але тут варто задуматися, чи воно нам потрібне.
Як на мене – цілком достатньо безвізового режиму та зони вільної торгівлі. Ну, для чого, щоб нам диктували з Брюсселя які страви готувати і з ким любитися? Я от думаю, що ми самі можемо собі дати раду з цими питаннями. Тим більше, що не все в цьому ЄС так добре. Наприклад первинна медицина там гірша, ніж в нас, в чому вже змогли пересвідчитися українські громадяни, які сіпнули від війни в Європу, але вони вимагають опустити нашу до їхнього рівня. І коли на вас нападе Швидка Настя, ви без рецепту не зможете купити той же левоміцетин, чи банальний анальгін, коли болітиме голова. Чи при тиску, коли загроза інсульту, вам радитимуть випити склянку води й закинути ногу на ногу, бо каптоприл без рецепту ви знову ж таки не зможете купити.
Бо справа, насправді, не в одностатевих шлюбах, а в тому, що заражені бацилою лівацтва, європейські чиновники, беруться вчити жити країну, яка проходить через таке горнило виживання, що всім цим пещеним гнилим європейцям і уявити важко. От не мають вони права нас вчити жити. Таке моє тверде переконання.
Умови маємо диктувати ми, а не нам. Тим більше, що, як я вже зазначив, нам той союз вільних європейських народів (сарказм) не дуже й то потрібний. Можна просто укладати двосторонні угоди, котрі будуть вигідні і нам.