На твердого я сідала. Такими глибоко інтимними текстами поступово наповнюється український етер. Я вже настільки до цього звик , що навіть Моестро Підзалупний зі своїм назвиськом і сороміцькими піснями перестав різати вухо.
Я б обурювався з цього всього, але є канони звичайної етнічної держави , які придумали до нас давно. Приміром, Ґолда Меїр, прем’єрка Ізраїлю наголошувала, що хоче, аби ізраїльський народ , як і у всіх звичайних державах, мав саме своїх єврейських злодіїв , проституток і т.п.
Я теж хочу , щоб ми мали своїх українських злодіїв, повій та різних збоченців. Хоча з упевненістю можу сказати, що тільки зі злодіями у нас виходить найкраще. Але, прикро, що за етнічним походженням вони , як правило, не українці.
Та й , думаю, не про казнокрадів думала Ґолда, коли казала про єврейських злодіїв у Ізраїлі.
Тож повернемось до того, з чого починали – української естради чи то попси. Вона , зрозуміло , плоть від плоті народна і природня. Тому коли на українському музканалі Тьотя хоче Дядю, Дядю хоче Тьотя це процес, який можливо приведе до позитивних зсувів у демографії. Проте не в культурі.
Квартальщина і байрактарщина, так вже давно назвали весь цей культурний треш, який заполонив наш культурний простір. Але, як на мене, це краще, бо раніше в наші вуха та очі ліз той же треш, але російський.
Здавалось би й нема різниці і те і друге є безкультур’ям. Насправді ні. Бо зі своїми вадами і проблемами та всілякою шароварщиною розберемось ми, а чуже безкультур’я розбереться з нами.
Отож