У далекі часи працював я в одному рекламному холдингу, в якому було абсолютно все, включаючи невеликий продакшин, де робилися адаптації іноземних роликів, монтаж, озвучка та багато чого ще.
І ось один із начальників студії якось у розмові сказав: «Слухай, Тітов, у тебе голос прикольний, давай спробуємо тебе записати, бо голосів на ринку бракує».
Це була правда. Дикторів катастрофічно не вистачало і рекламні блоки різних брендів часто були озвучені однією і тією ж людиною, ім’я якої всі знають, що замість різноманітності та багатоголосності виходив якийсь серіал, в якому одна людина пропонувала різні товари.
Потрібно відзначити найголовніше: українська реклама вже тоді була на захисті мови і все, що виходило з-під рук передових агенств, було озвучено українською. Мовою, якою я не володів…
І ось ми прийшли в студію. Все було як у кіно: я зайшов у приміщення зі спеціальними стінами, одягнув навушники, взяв аркуш із текстом і почав начитувати в мікрофон. Я вже подумки злетів на саму вершину Парнасу, де разом із музами ділив дикторські гроші, бо на той момент вони вже заробляли непогано, а головне — швидко. Про що ще мріяти?
І ось я почав, але замість захоплення почув лише регіт своїх колег та працівників студії. Справа в тому, що я не зміг правильно вимовити жодного слова українською, хоча текст був дуже короткий. Я почав розуміти, що дикторський Парнас тане в мене на очах, пробував читати ще й ще, але натомість сміх колег ставав ще гучнішим.
Минули роки і ось нещодавно я запропонував своєму другові Михайлу Бондаренку повторити спробу. Для однієї з найулюбленіших і найшанованіших мною співачок і він не лише погодився, а пустив це в ефір.
Тепер у мене знову ростуть крила, і я чекаю, коли повернеться голос, щоб розповісти вам ще про щось хороше!
А найголовніше — скоро у Ніно Катамадзе концерти в Україні і я вірю, що нам нічого не завадить та дуже сподіваюся побачитися з нею наживо.