Нові афери й інтриги, повернення мертвих та інші «дивовижі» українського повсякдення під обстрілами.
Найбільш гарячим днем цього тижня – в політичному сенсі – стало 19 серпня.
Причому рух до цього апогею розпочався ще ввечері 18-го, коли невгамовний ексміністр оборони М. Федоров вийшов до українців із 10-хвилинним відеозверненням на своєму каналі в YouTube.Цей молодий, але, як його характеризують деякі експерти, вже самостійний амбітний політик, за поновлення котрого на посаді більше місяця виступав «картонковий Майдан», говорив украй жорстко.
Він означив больові точки системи влади в Україні за правління В. Зеленського, хоча при тому й не називав імені Президента.
«Перейшов рубіж» Федоров, як писали політологи, і в тому, що голосно свідчив про корупцію, рясно ілюструючи свої слова фотографіями фігурантів кримінальних справ, зокрема й ексголови ОПУ А. Єрмака та голови фракції у ВРУ від партії «Слуга народу» Д. Арахамії…
Однак спіч оратора сприйняли неоднозначно.
«Звернення про вибори є найбільшим політичним викликом Зеленському за час війни», – написала The Guardian.
«Це має вигляд політичного самогубства Федорова», – мовби парирував ту думку британський економіст, експерт з питань України Тімоті Еш.
У всякому разі той сміливий, хоч і не надто зубастий, випад не перешкодив народним депутатам, які цього тижня повернулися з вакацій до сесійної зали Ради, проголосувати за призначення Євгенія Хмари, який доти виконував обов’язки міністра оборони, очільником оборонного відомства.
Втім, не встигли ми вранці 19-го й належно обмінятися думками з приводу цього всього, як нова подія дня заслонила нам очі.
НАБУ та САП заявили про проведення спецоперації «з ліквідації високорівневої корупції» під креативною й багатозначною назвою «Форрест Ґамп» (за найменуванням популярної шестиоскарної американської трагікомедії 1994 року).
А також повідомили про викриття злочинної організації, що «діяла під керівництвом чинних та колишніх народних депутатів України», а входити до неї могли високопосадовці ОП та інші особи.
І що йдеться про групу осіб, яка «організувала та забезпечила легалізацію коштів, отриманих злочинним шляхом, а саме – 150 млн грн готівкою, які ввели в обіг для сплати застави за одного з учасників злочинної організації у справі «Мідас», – ексміністра енергетики Г. Галущенка.
Пізніше додали, що кошти «відмили» через недавно націоналізований державний Sense Bank, і що у всіх фігурантів такої складної афери тривають обшуки.
Після цього посипалися звільнення й відсторонення різних посадовців від виконання ними прописаних їм обов’язків: Ірини Мудрої – з посади заступника глави Офісу Президента, котрій висунули підозру «в рейдерському захваті» названої фінансово-кредитної установи, і в керівництві самого банку.
І. Мудру, а також замішаного в тій історії бізнесмена й колишнього нардепа Максима Микитася навіть взяли було під варту, але випустили після сплати за них застави.
Істерія, що розгорнулася в суспільстві з цього приводу, позірно мовби геть знівелювала потуги Федорова розпочати публічну дискусію з Президентом, його оточенням і суспільством.
Навіть «картонний Майдан» розпався.
Та мало хто й припускає, що і виступ Федорова, і слідчі дії НАБУ та САП пов’язані між собою як послідовні ланки однієї й тієї самої ланцюгової реакції.
І що це, як мовлять, чорним по білому засвідчує: в Україні сягнула наразі найвищої точки боротьба за владу і сфери впливу між вихованцями «традиційного» Сороса й партнерами новітніх глобалістів типу І. Маска, спільним виразником яких є М. Федоров, а «знаряддям праці» НАБУ й САП, з одного боку, та старою гвардією «слуг народу» на чолі з самим Володимиром Олександровичем, з другого.
І що то ми спостерігали лише черговий «ковток» із поступового поглинання системи державного управління в Україні тим колективним удавом «сильних світу сього».
І що наступний тотожний скандал з оточенням Президента вже зачепить безпосередньо і його самого.
Власне, й перші ознаки розгортання надалі, ймовірно, саме такого сценарію з’явилися вже цього тижня.
Після чергового майже безперервного й безперешкодного бомбардування Києва вночі й на світанку та впродовж дня 20 серпня, а наступного дня й Кривого Рогу балістичними ракетами й реактивними «шахедами».
Ці повітряні нальоти нагадували радше біблійне «винищення немовлят» (цілеспрямований обстріл цивільної інфраструктури і навмисне відстрілювання мирних жителів столиці), ніж атаку на військові об’єкти, й наче відсунув на задній план сенсацію з новими викриттями НАБУ та САП.
Тому в суспільстві заговорили про неефективність розпіарених Офісом Президента далекобійних крилатих ракет «Фламінго» та балістичних ракет приватної компанії Fire Point, яка володіє монополією на таке виробництво (принаймні лише в неї вливають мільярди бюджетних коштів), оскільки головним співвласником якої нібито є сам Верховний.
У всякому разі обговорюють свіжу публікацію про це в німецькому журналі Focus, автори якої стверджують, що російське ППО перехоплює майже всі «Фламінго».
А тим часом українські куратори-власники та керівники Fire Point приписують саме своїм виробам успішні удари по РФ ракетами британськими та інших західних партнерів Києва.
Словом, назріває грандіозний скандал і на цю тему.
А над усіма цими похмурими реаліями сьогодення постають у клубах диму і язиках полум’я на численних пожежах від ракетних ударів обриси Українського національного пантеону (меморіальний комплекс загальнонаціонального значення у складі Національного заповідника «Києво-Печерська лавра») – для вшанування видатних українських державних, військових, культурних, наукових, релігійних діячів від княжих часів…
Сюди привозитимуть із різних країн для перепоховання й останки лідерів українського національно-визвольного руху, похоронених там свого часу.
Власне, 25 травня відбулося перше таке почесне поховання видатного борців за незалежність України на їхній батьківщині – лідера ОУН, полковника армії УНР Андрія Мельника та його дружини Софії.
Їх перепоховали на Національному військовому меморіальному кладовищі (НВМК) неподалік Києва, закладеному, між іншим, на ділянці із граничною близькістю до поверхні землі ґрунтових вод, що свого часу провокувало протести громадських активістів.
А 18 серпня сюди привезли на вічний спочинок і останки видатного українського військового та політичного діяча, першого голови ОУН полковника Євгена Коновальця.
Правда, одразу виникла й певна інтрига – щодо цього перепоховання було офіційно оголошено, що воно тимчасове і що пізніше цю могилу перенесуть до Національного пантеону.
Що ж до останків А. Мельника та його дружини нічого такого заявлено не було.
Натомість, як повідомив, директор Інституту національної пам’яті Алфьоров, до завершення 2026-го в Україні планують здійснити перепоховання ще кількох видатних особистостей в українській історії.
Важко сказати напевне, чи варто було братися за таку справу, може, й справді важливу загалом, саме тепер, коли чи не вся українська земля здригається від ворожих ударів як балістикою, так і керованими авіаційними бомбами, проти яких в нашої ППО немає засобів.
Часом чи не дочекаються московити моменту, коли звезуть з усього світу всі наші священні реліквії чи більшість із них (родина С. Бандери наразі відмовляється від такого) і перепоховають в одному місці, а тоді почнуть бити по ньому всіма «цирконами», «кинджалами» й безіменною корейською балістикою, поки не рознесуть чи то вже Пантеон, чи ще НВМК на друзки й не розсіють ті кості довкола?
Абсолютно ніхто не може дати гарантії, що таке блюзнірство над нашою національною пам’яттю ніколи не станеться.
Втім, як видається, владний Олімп в Україні все робить для того, щоби це таки трапилось.