В формуванні якихось зацікавлених в проблемах архітектури Міста спільнот у Франківську не готовий ніхто.
Окремі особи, що трохи цим цікавляться залишатимуться в ізоляції, опанованого банальним виживанням Міста, без готовності до альтернатив. Як і саме Місто з його слабим самоусвідомленням, так і готових до публічної діяльності архітекторів немає.
Всі урбанні проблеми обертаються навколо комунальних питань і тих, що стають вже очевидними, безповоротними та непереборними оскільки всі і ті, хто приймають рішення і самі діючі архітектори залежать від забудівників і перебувають в їх опіці, чи орбіті.
Окремі фахівці зі старшого покоління часом можуть висловлювати незалежну думку, але всі вони вже давно на маргінесі процесів.
Нове покоління активних проектантів щільно інтегровані в реалізм процесів, що відбуваються і їх позірна “креативність” здебільшого не має сили для глибокого і альтернативного висловлювання і, головне, глибокого і систематичного аналізу дійсності. Немає людей готових займатись цим часом можливо собі у збиток.
Всі ці Громадські слухання – це стандартні адміністративні, протокольні жести прописані у звичайних нормах прийняття остаточних рішень. Це не майданчик для аналітики, чи прогностики. Цього мало. Немічна і ніяка Спілка архітекторів – тривіальне продовження радянських форматів.
Якось було ніби проклюнувся “виклик” до створеня Стратегій Міста. Якийсь час тут були гості з того ж Львова чи Харкова, Києва. Але без них тепер процес цей знов “заріс ряскою” з тих же причин – відсутність готових до наукового (а не популістичного) мислення і альтернативних думок молодих архітекторів.
Орієнтування на випадкові гранти, які часто не мають прямого відношення до питань самого Міста. Поява в Місті (інколи агресивних) прибульців не є проблемою. Демографічна катастрофа вже давно відбулась ще після війни з приходом сюди комуністів і пролетарів та винищення автохтонів. Навпаки прибульці навіть потрібні для “оновлення крові”, але за умови якщо вони освічені і серйозно зацікавляться історією Міста і його трансформацією впродовж недовгої його історії (від Вестфальського миру і початку розвалу Польщі) до сучасності. І якщо вони не стануть буквально імплементувати власні досвіди зі своїх покинутих країв.
Ну і ще – тотальне незнання більшістю містян історії, не хрестоматійної, туристично-адаптованої, а справжньої наукової з її практичним використанням в сучасних архітектурних реаліях – це шлях до популізму і ентропії. Зокрема в збереженні спадщини.