Тільки но настала пора для Національного мультипредметного тесту (НМТ), як знову з’явилися дискусії чи потрібен, в якості обов’язкового, тест з математики.
Дискусії про математику як обов’язковий предмету ЗНО, а тепер і на Національному мультипредметному тесті (НМТ), триває з 2021 року, коли команда зелених слуг ввела тест з математики в якості обов’язкового.
Я, як художник, вважаю, що людям які вирішили пов’язати своє життя з мистецтвом, математика в житті, якщо не пересмикувати, потрібна мінімально і тому тест з цього предмету вони б здавати не мусили.
Що я маю на увазі під пересмикуванням? Ну, хоча б вислів колишнього освітнього омбудсмена Сергія Горбачова, який сказав: “Бо навіть актори отримують зарплату чи гонорари, підписують контракти, беруть кредити, рахують решту в супермаркеті“.
Якби я мав таку можливість, то пояснив би пану Горбачову, що для того, щоб порахувати решту в супермаркеті тест з математики не потрібен. Це зробить і школяр з основами арифметики.
А от ситуація, коли людина, обдарована художнім талантом, змушена відмовитись від навчання обраній професії художника, бо не набрала необхідної кількості балів в тесті з математики дійсно сумна, хоча й не смертельна, звичайно.
Цікаво, що в статті, котра трапилась мені десь на просторах Інтернету, слова на захист математики лунають виключно з уст математиків. Хоча, нічого дивного нема. Їх надто багато розплодилося. Настільки багато, що кафедри з математики постворювали навіть в гуманітарних вузах.
Але, знову ж таки, я зовсім не про тест хотів писати, а про ставлення до тих же художників.
“Якщо ми скасуємо тести з математики, то збережемо п’ять художників, але втратимо 10 тисяч інженерів. Не вчити математику – це загроза національній безпеці“. Ця фраза належить математичці Ірині Єгорченко з Інституту математики НАН України.
Іронічно посміхнемося з пасажу про національну безпеку. Нехай ця гіперболізація залишиться на совісті математички.
Для мене тут промовистим є інше. Їй не шкода втратити п’ятьох художників. Оце і є зліпок з нашого суспільства, це наочний приклад ставлення до культури. Художники не важливі. Вони взагалі не важливі. Хіба що як постаті, на яких можна попіаритись після їхньої смерті. Це можна бачити на прикладі того, з якою помпою влада Прикарпаття готується відмічати 100-річчя з дня народження Опанаса Заливахи. Добре, що взагалі не забули, бо за життя Заливаха такого пошанування не мав.
А що ж до Ірини Єгорченко та їй подібним, то хотілося б їм сказати наступне. Не ображайте художників, бо невідомо чим це може скінчитися. Згадайте б хоча б австрійського художника, якого двічі не прийняли до Віденської Академії образотворчих мистецтв і які трагічні наслідки це мало для людства.
P.S. Я закінчив школу в далекому 1981-му році й досі чекаю, коли ж мені знадобляться ці косинуси, синуси та інтеграли.
P.P.S. Мене більше турбує той факт, що вражаюча кількість люду в Україні не вміє грамотно писати.