Воювати за готель “Дністер” треба було до 2015 року, як і за цілу вулицю Шевченка
За останні вісім років в розумінні, що таке Охорона Культурної (архітектурної) спадщини нічого не змінилось.
І далі існує повне нерозуміння і небажання зрозуміти що таке “спадщина” і пізнати що таке економіка, як вона впливає на розвиток і небажання зрозуміти одне одного.
Процеси ці і далі як олія з водою. Якщо це питання реставрації і це питання до державних інституцій, чи магістрату, то очевидно, що питання було кинуте на самоплив. А протест відбувається вже як муштарда по-обіді.
Щоразу в таких моментах хочеться нагадати про ще значніші втрати через неуважність і байдужість більшості – Броварня, чи колишній Шпиталь з Критим Ринком. Тотальним перелицюванням інших урбаністичних історичних зон, як ото будівництво церкви на Валах. Тому головна претензія до влади (влад всіх рівнів). Як тут не згадати про закриття Відділу охорони культурної спадщини в 2016 році.
Звісно аргументи бізнесу і реальної доцільності є невідворотніми і пріоритетними, коли ми говорим про поточний розвиток і щоденне існування-виживання.
Для того аби він був направлений у русло, що є ще важливішим – самоідентифікації народу, Міста, Країни, тоді мають бути фахові, дієві, відповідальні, моральні і авторитетні державні (муніципальні) структури. І їх завдання шукати і підтримувати баланси економічні, культурні, фінансові…
В іншому разі ми будем і далі бабратись в мізерії власних вад, примх, уявлень, амбіцій, страхів, маніпуляцій і образ. Що виявляється продовжується і дотепер.
Ігор Панчишин