Прочитав у одного оглядача розповідь про те, як російські солдати на Донбасі в радянському стилі валом біжать на українські кулемети. Варто було б вже викинути нарешті цю методичку.
Відкрию таємницю: росіяни давно вже так не бігають, принаймні бійці досвідчених бойових бригад. Навпаки, в наступі вони нерідко діють тактично грамотно та зухвало. Використовують місцевість, дрони та свою перевагу в артилерії.
Наприклад, в Донбаських агломераціях ворог застосовує «тактику накопичення», користуючись тим, що суцільний фронт там відсутній. Невеликі групи по 3-10 бійців просочуються крізь наші бойові порядки через населені пункти чи посадки. Іноді за першою групою йдуть кілька інших. В результаті в контрольованому нами населеному пункті раптом з’являється група солдатів противника. Далі по обставинах – захоплюють будівлю чи кілька будівель, де закріплюються, відволікаючи на себе увагу наших сил, або висуваються і загрожують нашим позиціям з тилу. Так і просуваються.
Хороша новина – багато наших командирів адаптувалися до цієї тактики ворога та навчилися їй протидіяти. Постійна повітряна розвідка дозволяє заздалегідь помітити ці групи. По ним завдають ударів на підходах з дронів і мінометів. Або просто ведуть, фіксують, в які будівлі вони зайшли, після чого ці будівлі блокують і знищують разом з ворогом. Таких випадків повно по всьому донбаському фронту.
Проблема в тому, що так відбувається не завжди. Не всі українські підрозділи можуть вести ефективну повітряну розвідку (на то є об’єктивні причини – нестача навчених кадрів, ресурсів і, навіть, нерозуміння їхнім командуванням важливості цього). І не всі командири вміють ефективно протидіяти групам противника, які просочилися, після того, як ті себе виявили.
Загалом, дії ворога треба вивчати, аналізувати та вчитися їм протидіяти, щоб ефективно його знищувати в промислових масштабах. Противника не варто недооцінювати. Особливо на третьому році війни.