Вже не перший місяць тривають різноманітні баталії навколо будівництва реабілітаційного центру для військових ветеранів.
Здавалося б діло святе, якби не одне, але велике “АЛЕ” – центр хочуть збудувати на останньому клаптику зеленої зони, що залишився біля міського озера. Втім, є ще й друге “але” – серед тих, хто виступає проти будівництва є чимало тих самих військових ветеранів, для котрих, начебто, мають збудувати цей реабілітаційний центр. Ті хто проти, хочуть закласти в цьому місці “Парк ветеранів”.
З протилежного боку (тобто на стороні забудовників та влади, котра лобіює цей проєкт) теж є військові ветерани. Але саме до них в громадськості чомусь мало довіри, бо вони захищають виключно чиїсь комерційні інтереси. Принаймні так вважають ті, хто проти забудови.
Зрештою, нещодавно, ті, хто “за” самі в цьому зізналися, розкривши всі карти.
Один з основних ініціаторів появи реабілітаційного центру в цьому місці – ветеран АТО, діючий військовий місцевої авіаційної бригади, бізнесмен Руслан Колішенко заявив, що під реабілітаційний центр мало б відійти (тобто не факт, що відійде?) лише 20-25 відсотків майбутньої забудови, а решта буде віддано під комерцію. А загальна площа запланованого будівництва – 5 тисяч метрів квадратних.
Ось тут і складається пазл, все стає на свої місця та стає зрозумілим, що проєкт чисто комерційний, а не благодійний. Тим більше, що пан бізнесмен визнав, що для втілення проєкту потрібні мільйони доларів, яких немає в міському бюджеті, тому потрібно шукати інвестора, якому відійде 75-80 відсотків майбутньої забудови. Тобто інвестор отримує 4000 (або близько того) метрів квадратних комерційної площі.
Підозрюю, що такий інвестор вже є і саме він, використовуючи військових ветеранів, намагається проштовхнути це будівництво. Це саме його вуха стирчать над усім цим дійством. Бо якби його не було, то картинка протистояння громади та ініціаторів забудови виглядала б дещо інакшою. В’ялішою зі сторони тих, хто “за”.
Втім, наперед можу спрогнозувати, що противники забудови зеленої зони вже програли, бо все вже вирішено, поділено і перерозподілено.
А що буде далі, після того, як реабілітаційний центр збудують? Років за десять (може й менше) власник тих 75-80 відсотків підгребе під себе й решту, а ветеранам просто вкажуть на двері. От побачите.
Втім – це лише моя особиста думка…