Забавно спостерігати, як блогери перемоги активно роздувають наші успіхи та пишуть про «перелом», «палаючу Москву», «неминучий бензиновий майдан у РФ», повністю знищений танкерний флот тощо.
Потім раптом виходять люди, які якимось дивом не перебувають у загальному переможному вайбі. І кажуть про важкі часи, але тепер вже у нас. Мовляв, зима близько, і вона буде важкою, тому вже їдьте з Києва. І що в РФ восени мобілізують 2 мільйони осіб, поки наші закордонні партнери один за одним заявляють про те, що більше не можуть допомагати Україні (по класиці – грошей нема, але ви тримайтеся).
Ну і Сирський з Зеленським, куди ж без них. Перший каже, що до перелому ще далеко, і ворог продовжує наступати на ключових ділянках фронту. А другий – балістику збивати нічим.
Все це нагадує сцену зі «Справжнього кохання», де персонаж Гаррі Олдмена каже: «Ти мабуть думав, що сьогодні день білого хлопця, га? Але ж сьогодні не день білого хлопця, так?».
Моралі не буде.