Я пригадую сюжет з якогось мітингу 1991 року, коли щойно оголосили про Незалежність. І якісь хлопці, не вписавшись в загальну ходу хідником, побігли через газон.
Якась старша жінка голосно почала совістити їх – “Куди ж ви пішли? Чого топчете газон? Це ж тепер вже наше!”.
Щось в цьому було епічне.
Мене з одного боку здивувала наївність жінки, яка не була якимось психологом зі знанням психології натовпу, а з іншого це для мене було показовим в стосунку до “свого”.
Ця жінка таки свідома була, що все, що було за совка – це чуже, а якщо вже маєм державу, то варто все сприймати на власну совість, хай навіть це якась дурна стрижена трава…
Все ж шкода, що плебеїв в кожному суспільстві завше більше 70%…