Другого життя не буде, тому треба намагатися прожити повноцінніше те, яке вже є.
Це я кажу попри свою віру в реінкарнацію. Бо віра вірою, але ніхто не знає, як воно буде.
До чого це я? Та до того, що спочатку міську владу загалом та міського голову Марцінківа дрючили в соцмережах за встановлення Різдвяної ялинки в парку, бо, мовляв, не на часі.
А зараз заповзятливо пісочать за ідею встановити навколо ялинки Різдвяний ярмарок. Бо теж, мовляв, не на часі – у нас війна. При цьому пісочать деякі особи чоловічої статі цілком призовного віку, котрі чомусь віддають перевагу баталіям у соцмережах, а не на справжньому полі бою.
Так ось. Про ялику я вже писав, як і про причини її встановлення в парку.
А ті, хто мене добре знає, в курсі, що я завжди був в опозиції до будь-якої влади. Я зіпсував собі карму на двадцять років вперед. Тому в даній ситуації, я не так захищаю Марцінківа, як відстоюю право людей і дітей на свято. Навіть в умовах війни. Особливо дітей.
Психотерапія в кожного своя. Хтось влаштовує гучні концерти, попри особисту втрату, хтось малює картини, хтось бухає, а хтось ходить до церкви й цілими днями й ночами ридає в подушку. Suum cuique – кому що помічне.
І так – іншого життя, як й іншого дитинства, швидше за все не буде. Тому треба жити це. Святкувати Різдво, Новий рік, дні народження, грати весілля, відвідувати концерти та виставки, насолоджуватися Різдвяною ялинкою та Різдвяним ярмарком.
Бо з огляду на сьогоднішню масовану ракетну атаку москальської наволочі – все це може урватися в будь-яку мить.
Тому не стріляйте в піаніста – він грає, як вміє.
Фото ялинки зі сторінки Галицький кореспондент