Цього тижня один узькоговорящій тренер ДЮСШ “Динамо” та юнацьких збірних України образився за те, що його оштрафували за москальську мову на тренуваннях і подав у відставку.
Народившись в Києві в 1969 році, цей узькощелепний так і не спромігся навчитися говорити українською і на дванадцятому році війни з московією продовжував тренувати українських дітей ворожою мовою.
Втім, слід визнати, що в Україні досі значна частина громадян послуговується публічно цією огидною говіркою. Навіть в Івано-Франківську вулиці заполонили язиколюби, що іноді аж огидно ходити вулицями рідного міста.
А ще в Україну полізли, так звані, харошиє рускіє. Ото приперся якийсь хрін, в якого проблеми з ногою, яку йому чи то звело, чи то покрутило. І купа українчиків (бо назвати цих людців українцями, то забагато честі) пісяють в памперси від захвату. “Він же підтримує Україну”.
Ще в Україну збирається такий собі Биков. За ним полізуть інші москалики. Ви думаєте вони за Україну? Ні, вони просто проти Путіна. А Україну вони ненавидять так само, як і бункерний щур та вважають нас недолюдьми.
Он Андрєй Макарєвіч розмірковує над тим, з якою б радістю він приїхав з концертами в Україну. Попри нього ще всякі там галкіни з пугачихами.
Лише Боріс Грєбєнщіков сказав, що він навряд чи колись ще приїде в Україну, бо для українців головним є лозунг “хароший рускій – мьортвий рускій” і він вважає, що лозунг правильний.
А решта й далі мріють про культурну експансію й купа малоросів аплодують стоячи цій експансії.
Але тут нема чому дивуватися, бо владу в державі захопили малороси. І не важливо, що хтось з них єврей, хтось татарин, а хтось взагалі осетин.
Всі вони малороси, яким начхати на українську культуру й українську мову. Бо вони виросли на москальській псевдокультурі, в побуті й між собою вони спілкуються москальською, а їхні діти швидше заговорять івритом, ніж українською мовою.