Не так давно Прикарпаття знову пережило чергову ракетну атаку – після тривалої паузи в обстрілах (востаннє по нас били 13 травня).
Удар пошкодив у двох районах промисловий об’єкт, пів сотні приватних житлових будинків і десяток господарських споруд.
На щастя, обійшлося без загиблих і поранених – більшість ворожих ракет і «шахедів» атакували тоді нашу столицю, забравши життя десятка її жителів.
Ще пекельнішим для Києва стало бомбування міста 5 серпня, коли, як Анонс-Контракт повідомляв силам ППО не вдалося перехопити жодної із балістичних ракет, що били по ньому, – через брак відповідних боєприпасів.
І це стало прецедентом №1 цього тижня.
На засіданні РНБО з того приводу Президент В. Зеленський традиційно звинуватив західних партнерів, котрі так і не надали Україні на його прохання ракет до американських Patriot, що перебувають на озброєнні вітчизняної ППО і єдино спроможні захистити наше небо від ворожої балістики.
Дивує зацикленість його самого й верхівки Міноборони на «петріотах» і очікуванні відповідного постачання лише з Європи та США, що, власне, й загнало Україну в нинішній глухий кут з обороною від нападів з повітря.
Адже світовий досвід у цій справі переконує, що вже можна було знайти вихід, змінивши кут зору на проблему.
Свіжий приклад – не так давно Об’єднані Арабські Емірати успішно відбивалися від іранської балістики завдяки тому, що свого часу віддали перевагу ЗРК Cheongung II південнокорейського виробництва перед «петріотами» в оснащенні своєї ППО.
Ті системи продемонстрували ефективність перехоплення балістичних ракет на рівні 96 відсотків, тоді як коефіцієнт корисної дії Patriot сягає в середньому 65 відсотків.
Наскільки відомо, офіційний Київ наразі ніколи й не заїкався щодо переговорів на цю тему із Сеулом…
З другого боку, військовий оглядач зі США Дональд Гілл порекомендував українській владі завдавати ударів не лише по російській «нафті», а й по заводах, на яких виробляють балістичні ракети, – це буде доцільніше в усіх аспектах, ніж голосити про нестачу перехоплювачів для тих «бомб».
І наступного ж дня після цієї заяви В. Зеленський розпорядився змістити приціл українських бомбардувань російської території з НПЗ на локації виготовлення балістики.
Але чому до цього «не додумалися» трохи раніше.
До речі, напередодні того самого 5 серпня, коли РФ убила вже 17 киян, якраз закінчилася ініційована В. Зеленським 40-денна «операція впливу на Росію» щодо примусу її до миру.
За цей період ударами углиб Московії Україна вивела з ладу близько 40 відсотків основних нафтопереробних потужностей Росії, що зумовило дефіцит пального по всій країні, але так і не схилило її до перемир’я у війні.
РФ відповіла руйнуванням мереж АЗС з Харківщини й до Запоріжжя, логістичних вузлів, зокрема блокуванням через повітряні удари портів Одеси, Миколаєва, Чорноморська, чим поставила «на паузу» на невизначений час український експорт сільгосппродукції та металопрокату – джерело істотних фінансових надходжень нашої держави.
До того ж, Україна ще далеко не оговталася від зимових атак Росії по системах електрозабезпечення, під час яких було знищено/пошкоджено 80 відсотків генеруючих потужностей.
А тепер, за словами віце-прем’єра та міністра енергетики Дениса Шмигаля, мета Москви – не лише остаточно спустошити нашу енергосистему, а й зруйнувати мережу водопостачання.
І якщо це кремлівцям вдасться, вижити взимку українцям буде значно важче, ніж без електрики.
Як поетично висловився столичний посадовець, Росія й Україна, які зчепились у повітряному поєдинку, завдаючи відчайдушних взаємних ударів, вже нагадують двох боксерів, котрі знеможено б’ються на рингу 12-й раунд поспіль і кожен із них сподівається, що його суперник впаде першим.
Втім, хоч як, а після певного переможного піднесення в українському суспільстві в червні-липні серпневі ракетні обстріли України знову актуалізували питання: коли ж завершиться ця клята війна.І річ не лише в тому, що 5 серпня Київ витратив останні дві ракети до «петріотів», марно намагаючись перехопити хоча б одну з ворожих балістичних ракет, які падали на місто.
А й у тім, що відбивав уже не лише російську балістику, а й північнокорейську зі свіжої партії у 40 штук, «розквартированої» недавно у Воронезькій області, більш руйнівну й менш точну.
Відтоді, як пишуть соціологи, українці вже не так оптимістично дивляться у майбутнє. Натомість заговорили про ймовірну нову хвилю мобілізації в РФ – після проведення у вересні виборів до Держдуми – отже, про новий виток ескалації й на сухопутному фронті.
Правда, як днями повідомили російські інсайдери, Вашингтон суворо застеріг Москву від таких дій, погрозивши новими санкціями у відповідь.
Та чи дослухаються у Кремлі до тих застережень?
Наразі ж, як стверджують і професійні знавці таких справ, цього місяця нам слід очікувати ще не одного удару балістикою…
Свідченням того – бомбування Києва вночі на 8 серпня вісьмома суто північнокорейськими балістичними ракетами.
Очевидці кажуть, що то вороги лише пристрілювались, і тепер гадають, чи невдовзі вдарять по столиці України відразу 30-ма «північнокорейцями», які ще зостаються в їхньому розпорядженні, чи зачекають підвезення наступних їхніх партій загальною кількістю 80 штук…
Принагідно спадають на гадку слова Трампа, сказані ще на полях саміту НАТО в Анкарі в липні.
Він заявив про бажання відвідати Київ, причому, до того, як місто зазнає ще більших руйнувань (деякі медіа передають сказане ним більш дослівно – «поки від міста ще щось залишатиметься).
Тоді мало хто сприйняв його слова, як належне, але тепер стає сумно…
Зрештою, як показав тиждень, що минає, РФ не обмежуватиметься лише Києвом та прилеглими регіонами, а й намагатиметься поступово розширювати оту прифронтову кіл-зону максимально на захід – не лише ракетними ударами, а й відсуванням туди «стіни дронів».
Як заявили у Москві з того приводу, загалом українські терени на захід від Збруча їх не цікавлять, проте зробити життя нестерпним і для «західняків» постараються.