Днями заступник міського голови Михайло Смушак написав довгий допис під промовистою назвою “Фасад – не приватна територія”, в якому він обурюються тим, що будинки рясніють заскленими балконами, кондиціонерами, різнокольоровими вікнами та всілякими прибудовами.
Далі заступник міського голови задає питання “чи справді власник квартири має право робити з фасадом усе, що йому заманеться?“, і сам же відповідає на питання: “На мою думку – ні. Бо фасад – це вже не лише твоя квартира. Це частина будинку. Частина вулиці. Частина міста“.
От на цьому “частина міста“, хотілося б зупинитися детальніше.
Я вже неодноразово писав про фасади історичних будівель, які в Івано-Франківську катастрофічно руйнуються. І нікому до того немає діла, бо міська влада стверджує, що відповідальність за збереження фасадів несуть власники помешкань.
Упустимо тут той маленький момент, що без спеціальних дозволів власники помешкань не мають права ремонтувати фасад, а зосередимось на вислові пана Смушака про те, що фасад – це частина міста. І задамо цілком логічне питання. Якщо фасад – це частина міста, то чому місто не опікується фасадами?
Нижче заступник міського голови пише, для будинків, які мають статус пам’яток культурної спадщини діє спеціальне законодавство. “Власник зобов’язаний зберігати пам’ятку, а зміна її зовнішнього вигляду, елементів чи втручання в неї не може відбуватися просто за принципом: «це моя квартира – я вирішую сам»“.
Тут важко не погодитись, але коли в тебе обвалюється балкон, ліпнина з історичного фасаду падає на голови перехожих, а тобі пропонують бігати з папірцями по інстанціях, бо влада роками закриває очі на катастрофічний стан фасадів пам’яток культурної спадщини, якось воно невесело.
Власне, як закрила очі на перебудову визначної будівлі не лише культурної, але й історичної спадщини – готелю “Дністер”.
Заскленої колонади влада не помічає, а от засклений балкон в недолугій новобудові муляє їй очі.