Коли не хочеться миру, то, як кажуть у Верховині, людина займатиметься хуйнев (вибачте за лайку).
Коли наш відважний і незламний президент дозволив путіну провести парад на красній площі, я щиро усміхнувся. Ну ж, класний прикол.
Але, насправді, нічого хорошого. По перше не відбувся обмін 1000 полонених.
Чому? Тому що російського диктатора вчергове спровокував наш лідер.
Ви скажете, а що тут такого. Це ж упир кривавий, його заразу, якщо не вбити, то треба принизити все об’ємно.
Так можемо думати і говорити ми. А серед лідерів, навіть в стані війни, так не робиться. Війни закінчуються чи зупиняються і треба сідати за стіл переговорів. Проте часто вони не закінчуються з причин виключно особистісних. Щось подібне і у нашому випадку.
Путін вже 25 років при владі у величезній країні, має свій імідж і свою пиху. Але коли лідер воюючої з ним країни починає над ним глумитися, закінчення війни вже залежить не від стану економіки росії у теперішньому часі, чи ситуації на фронті, а від позиції оскаженілого від образи хуйла.
Це далеко не перший раз український верховода тролить головного московита. Власне по цій причині Трамп каже, що між путіним і Зеленським присутня ненависть.
Тому поки наша Незламність грає на амбіціях путіна – війна триває. Солдати гинуть, а еміграція щодня висмоктує людський потенціал країни.
І перемога, яку ми здобудемо в цій війні, зберігши державу – буде піррова.
Ми матимемо територію, але без людей.
А на землю без людей прийдуть люди без землі.
Отож