Хочу поділитися з вами своїм песимізмом. Отака ось я прикра людина.
Отже. Навіть якщо Україна виграє цю війну, навіть якщо московія розвалиться на дрібні кавалки та зникне з мапи світу, навіть якщо вдасться впоратися з післявоєнною розрухою, бандитизмом та іншими породженими війною бідами, все одно успішну українську державу збудувати не вдасться.
Підкреслюю – саме УКРАЇНСЬКУ!
Бо якщо щось і збудують, то це буде такий собі покруч – гібрид провінційної російської губернії з малоросійським колоритом.
Чому? Та тому, що на четвертому році війни більшість громадян України живуть в російській і (що взагалі вбиває) совєцькій парадигмі.
У них далі совєцький союз звільнив світ від фашизму, у них далі ворогами є Бандера, УПА, дивізія “Галичина”, та й, власне, Галичина, як край.
“З таких виродків як твій батько був зібран каральний загін “Галичина” Який за звірствами проти населення перевершив німецький каральний загін “Nachtiegal” – це цитата з коментаря (орфографія збережена) під одним дописом, де колишній одесит (який зараз живе в Польщі) бідкається, що в Одесі зносять пам’ятники представникам рускава міра – всім цим пушкіним, бабєлям, ільфам з петровми, висоцкім та представникам совєцької армії, в даному конкретному випадку маршалу Малиновському. Хоча з пам’ятника наразі зняли лише таблицю з символами совєцького союзу.
Всі ці ностальгуючі за совком і рускім міром продовжують засмічувати фейсбук цитатами та кадрами з совєцьких фільмів, чи постити пісеньки “нашей молодості”, як ото художник з лівого берега Херсонщини, котрий втратив через війну дім, частину картин, перебрався в Херсон, але при ненависті (якби) до росії, продовжує постити на своїй сторінці все вищезгадане. Або цитату, наприклад, з Ремарка в перекладі на російську, а не українську мову.
При цьому у них завжди якась відмазка. Вони не бачать спільного в совєцькій армії Другої світової й в нинішніх російській армії. “Ето другоє”, бо виглядає що вони не чули про масові згвалтування німецьких дітей та жінок доблєсними солдатами-визволителями. “Багато хто тоді поклав життя за це: українці, грузини, білоруси, черкеси, осетіни та інші“, коментує черговий захисник совєцкіх пам’ятників.
Я б спробував відкрити йому очі, зазначивши, що в теперішній російській армії теж воюють не лише москалі, але й українці, грузини, білоруси, черкеси, осетини та різні буряти. А ще африканці, корейці, китайці. Та й українців в ту армію гребли так само, як зараз це роблять нові “визволителі” на окупованих територіях. Але схоже він ніц не побачить. Навіть з широко розплющеними очима.
Так ось. Таких на лівому березі Збруча в теперішній воюючій Україні переважна більшість. Дуже переважна. І їх не переконаєш. І дітей їхніх, котрі виховані в такому самому малоросійсько-московсько-совєцькому дусі, також. У нас з ними різний історичний досвід, різні герої, різне бачення.
То ж не буде ніякої омріяної України. Її вбила бацила примарної Соборності.