Шкода, що багато хто вже не пізнає справжнього Станіслава в його вінклях – з садочками, черешнями, горіхами, розвезенням вугілля до обійсть (бо газу ще не було), з кіньми і запахом гною де-не-де, зі звичним запахом колійним, гулом потягів, з затишними садками і задбаним міським цвинтарем, де завше на свята все було в міріадах свічок і можливістю заблукати серед незнайомих прізвищ на монументальних склепах і майже галереєю скульптур цього некрополя…і дуже невеликою присутністю так званої “інтелігенції”… натомість з тісними і вузькими товариствами і компаніями, в цих двориках, де частенько говорили різними мовами.
Там дійсно було гармонійно і затишно. Бо в в цих благопристойних центрових місцях і віллах вже поселились чужинці. Повно різних військових і партійних чиновників. От вони були справді володарями отого, на перший погляд “затишного” міста…але це була олія з водою – чужі.
А справжнє місто було на Майзлях, на Німецькій колонії, Зосиній волі, Софіївці…з робітниками з колії і торгівцями на базарі.
Це сучасне поприбиране і вдосконалене місто не дає відчуття трьохсот з гаком років на противагу припорошеному і підцвилому місту минулого століття.
А Івано-Франківськ – це інше місто, в якого літочислення тільки починається.