Їхав ото днями в громадському транспорті. Я, взагалі, останні вісім років тільки те й роблю, що їжджу громадським транспортом.
Доки я жив на вулиці Шевченка, то потреби користуватися громадським транспортом не було. А якщо вже пересилився в передмістя, то хто тобі винен.
Так ось. Сиджу й чую розмову позаду. Пацанчик говорить по телефону, але доволі гучно. Коли я встав, щоб виходити, то зрозумів чому – в нього навушнички бездротові у вухах і він не контролює гучність свого базару.
А мову пацанчик веде про те, що йому в листопаді виповнюється 25 рочків і треба тікати з України, щоб не забрали на війну. Він вже канали, типу, найшов, і баблішко приберіг на випадок, якщо не встигне виїхати легально і доведеться виїжджати нелегально, бо, мовляв, хочуть знизити мобілізаційний вік.
Я, в принципі, до такої позиції не маю вже аж такого негативного ставлення. Бо кожна нормальна людина боїться бути вбитою. А на війні шанс бути вбити зростає в сотню разів. Погодьтеся. Але…
Коли я, повторюся, встав, щоб вийти з автобуса, то побачив, що на пацанчику кєпочка з тризубом і на передпліччі велика татуха тризуба.
Класична ситуація, яка озвучене тисячі разів наступною фразою “Ти або хрестик зніми, або труси одягни”.
Якщо ти вже, не полінилося собі тризуб на руці набити і кєпочку з тризубом одягло, то якого лисого, ти обговорюєш можливості втечі від війни? Має ж бути якась повага до самого себе. Як мінімум.
А то на люди понти, а по суті зовсім протилежне.
От такого я не розумію.
Бо особисто я не є записним патріотом, татухи з тризубом в мене нема і мерчі з державною символікою я не вдягаю. Але від тих, хто це зробив все ж варто очікувати відповідної поведінки. Бо для чого?